Книжкова полиця

ПІСТ

«Начнем людие непорочный пост, иже есть душам спасение,
поработаим Господеви со страхом, елеем благотворения главы помажем,
и водою чистоты лица умыем, не многоглаголем в молитвах,
но якр научихомся, тако возопим Отче наш, иже на небесех,
остави нам прегрешения наша, яко Человеколюбец»

Тріодь пісна, у понеділок
Першої седмиці на вечірні, глас 3

Свята Чотиридесятниця

Свята Церква зберігає щорічно піст Чотиридесятниці, який завжди буває перед святом Пасхи, що є прообразом Всезагального Воскресіння. Святкуючи Воскресіння Христа, ми водночас святкуємо і своє майбутнє Воскресіння, майбутню радісну зустріч у день Загального Воскресіння. Та до світлої радості немає іншого переходу (саме так з єврейської і перекладається слово «пасха»: у Старому Завіті воно означало перехід ізраїльського народу з єгипетської неволі в землю обітовану), окрім трудного, але спасительного посту.

«Правда, важкий цей шлях [до вічного, блаженного життя]! Але ніхто не повинен ухилятися від нього – ні багатий, що пишається своїм багатством, ні вчений – знатністю і знанням своїм, ні проста людина… Ми повинні покласти початок життю для спасіння. Якщо ми побачимо, що поклали початок життю спасительному, якщо ми завжди чинимо згідно з волею Божою, якщо ми прагнемо любити Господа Бога, якщо ми стараємося виправлятися, хоча часто і падаємо, ми ще не зовсім впали» (1).

Після хрещення Христос «виведений був Духом у пустиню» (Мф. 4, 1) і сорок днів постився, «залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його» (1 Пет. 2, 21), аби і ми по силі нашій зберігали піст у святу Чотиридесятницю. Одна з гір у пустелі між Ієрихоном і Мертвим морем досі називається Сорокаденною, за сорокаденним постом у ній Господа: саме тут постом і молитвою Господь готувався до великого служіння спасіння людства. «… і постившись сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів. І приступив до Нього спокусник…» (Мф. 4, 3). Згідно з Лукою, диявол не переставав спокушати Господа впродовж сорока днів і ночей.

«Прийшовши на землю для того, щоб зруйнувати справи диявола, Господь міг би знищити їх одним подихом уст Своїх; та справи лукавого корінились у заблудженнях свобідної людської душі, яку Господь явився спасти, не позбавляючи її свободи – цього найвеличнішого дару Божого людині, створеної не пішаком, не бездушним автоматом і не твариною, керованою безсвідомим інстинктом, а свобідною розумною особистістю.

Христос прийшов на землю, щоб заснувати серед людей Своє царство – Царство Боже. Два шляхи могли вести до цієї мети: один, про який мріяли юдеї, – шлях стрімкого і блискучого воцаріння Месії, як земного царя; інший – шлях повільний і тернистий, шлях добровільного морального переродження людей, пов'язаний з багатьма стражданнями не лише для послідовників Месії, а й для Нього Самого. Диявол і хотів відхилити Господа від другого шляху, спокушаючи Його по людськості, легкістю першого, обіцянками не страждання, а слави» (2).

Тим Господь явив нам, що перед кожним, хто приступає служити Богу, стоїть випробування (ц.-сл. искушение), у якому здолати переможеного Ним сатану можна лише Його божественною силою і благодаттю.
 

Що таке піст і в чому він полягає

«Перша заповідь, дана Богом людству, – заповідь про піст. Вона була необхідною для нас в раю, до падіння нашого, тим потрібніша вона й після падіння. Святі Отці нарекли піст основою всіх чеснот, оскільки постом зберігається в належній чистоті наш ум, в належній тонкості і духовності – наше серце» (3).

«Піст заповіданий Самим Богом, тож ми повинні постувати, виконуючи Божу заповідь. Хто не знає, що Мойсей, постувавши, сподобився бесідувати з Богом? Даниїл постом замкнув пащі левів, три отроки постом погасили силу вогняну? Є й багато інших прикладів посту в Старому і Новому Завіті та в церковній історії, як оповідають про це житія святих» (4).

Про піст святий Василій Великий пише: «[Це] дар древній, нестаріючий… [він] оберігає немовлят, робить цнотливим юного, поважним старця, адже сивина, прикрашена постом, більш гідна поваги. Піст – найкраще оздоблення жінки, узда в цвіті літ, охорона подружжя. Прийміть піст, здорові, – це охорона вашої тілесної кріпості. Прийміть піст, хворі, – це матір здоров'я. Піст посилає молитву на небо, стаючи для неї мов би крилами. Піст корисний у будь-який час, оскільки на того, хто постить, не сміють нападати демони. Маючи намір постувати, не будь сумовитий по-юдейськи, а покажи себе веселим по-євангельськи».

Тож постувати слід, радіючи, а не сумовито, адже невільний піст – не піст перед Богом: «Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають похмуре обличчя, щоб на людях бути такими, що постяться. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. А коли ти постишся, помасти голову свою і вмий лице твоє, щоб явитися постником не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий в таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6, 16 – 18).

«Та що вдієш, – запитує святий Василій Великий, – якщо і проти волі люди бачать тих, хто поститься, з якоїсь угодної Богу причини, як нерідко чинили і святі? Заповідь ця стосується тих, хто поститься напоказ із людиновгоджання. Про те ж, що заповідь Господня, виконана на славу Божу, природно, не може сховатися від люблячих Бога, Господь Сам сказав: «Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на свічнику, і світить всім у домі» (Мф. 5, 14 – 15)».

Помиляється той, хто вважає, нібито піст полягає лише в утриманні від їжі. Якось одна жінка попросила преподобного Лаврентія Чернігівського благословити її не їсти сала, на що старець відповів: «Як то кажуть: сало їсти можна, а людей – не можна». Згодом виявилося, що та препогано жила зі своєю невісткою, дуже тихою, терплячою і богобоязливою жінкою.

«Честь посту складає не утримання від їжі, а віддалення від гріхів; хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той найбільше безчестить його» (5). Разом із тілесним має бути і піст душевний. «Істинний піст, – за словом святителя Іоанна Златоуста, – є віддалення від зла, присікання язика, придушення в собі гніву, приборкання похотей, припинення обмов, неправди і клятвопорушення».

«Хочеш поститися істинним постом – допоможи меншому брату, одягни нагого, прийми подорожнього, відвідай хворого, втіш ув'язненого. Адже ти сам за допомогою посту шукаєш милості у Бога – вияви і ближнім своїм милосердя» (6).

«Яка користь, – запитує Златоуст, – утримуватися від їжі й осквернятися блудом? Ти не їси м'яса, але зате (наклепом) шматуєш плоть брата свого. Який прибуток у тому, щоб не звеселятися вином і впиватися багатством? Яка користь не їсти хліб і хміліти від гніву? Який прибуток виснажувати себе постом і водночас злословити ближнього? Яка користь утримуватися від їжі і красти чуже? Яка необхідність висушувати тіло і не годувати голодних? Яка користь виснажувати члени і не надавати милості вдовам і сиротам? Яка вигода проводити час у спогляданні і побиванні – і водночас не надавати заступництва сиротам, пригніченим нещастями?.. Ти постишся? В такому разі уникай наклепів, неправди, лихослів'я, ворожнечі, богохульства і будь-якої суєти. Ти постишся? Тоді уникай гніву, ревнощів, клятвопорушення і будь-якої несправедливості. Ти постишся? Уникай обжорстві, що породжує будь-яке нечестя, яке віддаляє нас від Бога, ввергає нас в погибельний вир. Якщо ти постуєш ради Бога, то уникай будь-якої справи, яку ненавидить Бог, і Він прийме твоє покаяння прихильно».

«Піст тоді стане жертвою, приємною Богу, коли він буде прикрашений плодами любові» (7). «Піст приймається Богом, коли йому передує велика чеснота – милість. Посту готується велика нагорода на небі, якщо він далекий від лицемірства і марнославства. Піст дієвий тоді, коли сполучена з ним інша велика чеснота – молитва» (8).
 

Піст і молитва

«Про що ж нам молитися? Молитися нам слід про те лиш, що згідне з волею Божою У чому ж Його воля? «Воля Божа є святість ваша» (1 Фес. 4, 3). Тому передусім нам слід молитися про те, щоб бути святими і непорочними перед Господом.

Про те нам потрібно далі молитися, щоб Він пробудив у нас істинний дух покаяння, зітхання про гріхи, щоб позбавити нас будь-яких спокус і зваб, які чатують на нас на кожному кроці нашого життя. Щоб допоміг нам Своєю благодаттю завжди виконувати так волю Його на землі, як виконують її ангели на небі. Щоб сподобив нас зі щирою вірою, любов'ю і страхом Божим достойно причащатися Пречистих Тіла і Крові Єдинородного Сина Свого на освячення душі і тіла і в життя вічне. Щоб заповідав ангелу-охоронцю оберігати нас на всіх шляхах нашого життя, щоб не позбавив нас останнього найбільшого блага – християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної.

Ось яка молитва угодна Богу… Помагай же нам, Господи, молитися Тобі молитвою чистою і угодною Тобі. Да исправится молитва моя, яко кадило пред Тобою» (9).
 

Користь розумного посту; марнославство – ознака нерозумного посту

«Піст приносить користь тим, хто розумно до нього приступає, і шкодить тим, хто розпочинає його нерозумно. Тому ті, хто дбає про користь посту, мають остерігатися шкоди його, тобто марнославства, аби, куштуючи щодня потроху, ми могли підкорити плоть і укріпити серце для молитви. Таким чином, збережені силою Божою від самозвеличення, ми постараємося все життя перебувати в смиренномудрії, без якого ніхто не може догодити Богу» (10).

«Хто постує з марнославства або вважаючи, що він звершує чесноту, той постує нерозумно і тому починає згодом докоряти братові своєму, вважаючи себе чимось вагомим. І виявляється, що він не лише не поклав камінь, а зняв два і може зруйнувати всю стіну осудом ближнього. А хто розумно постує, той не думає, що він здійснює добру справу, і не хоче, щоб його хвалили як пісника. Він сподівається утриманням набути цнотливість (целомудрие), а з допомогою останнього прийти в смирення, як кажуть Отці: «До смирення ведуть тілесні труди, здійснювані розумно» (11). «Людина [ж] смиренномудра завжди має святу недовіру до себе, скромна, боїться похвал… Розум по своїй натурі надимає, і лише любов творить і смиряє. Найкраще навчатися смиренномудрію в святих і Самого Спасителя: «… навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29)» (12).
 

Мета посту – духовний плід

Піст не сам по собі благо і не сам по собі необхідний. Він корисний для набуття чистоти серця і тіла… [для] умиротворення духу. За преподобним Антонієм Великим, тілесна праця у поєднанні з постом, молитвою і чуванням очищає серце, «а чистота серця служить причиною того, що душа приносить плід».

Та «гілка не може принести плоду сама від себе, якщо не буде на лозі» (Ін. 15, 4). Піст як подвиг говіння приготовляє до прийняття Святих Христових Таїн, Самого Господа, без Якого ми не можемо нічого робити (Ін. 15, 5). А «нам необхідні добрі діла, діла милосердя. [Адже] «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5, 7)… Справді, на Страшному суді [Спаситель] ні за що не буде так судити, як за справи милості. Господь ніби так казатиме: «Я не просив у вас жертви, а милості. Я ні про що вас так не просив, як про одне, – просив Я вас, щоб ви виявляли милість до братів Моїх менших, щоб ви не відкидали їх, а давали б їм від щедрот ваших, і від убогості вашої». Так ось яких справ вимагає від нас Господь: тих, хто нас ненавидить, простімо і дамо милостиню тим, хто просить від нас милості» (13).

«Ближній наш поставлений нам від Бога для випробування (искушения) і пізнання про ставлення Бога до нас. Любимо ми ближнього, – любимо і Бога самого, і Бог нас любить. Дбаємо про ближнього нашого, – піклується і Бог про нас. Милуємо ми ближнього – милує і Бог нас. Прощаємо гріхи ближньому нашому, – прощає і Бог нам гріхи наші. Ненавидимо і гніваємося на ближнього нашого, – перебуваємо і самі у гніві в Бога. Не відпускаємо прогрішень ближньому нашому – не відпускає і Бог нам прогріхів наших. Мстимося ближньому нашому – мститиметься і Бог нам, як говорить Сирах: меснику відімстить Господь. Отже, які ми до ближнього нашого, такий і Бог до нас» (14).

Тобто від нас залежить наша вічна доля, адже Бог відплатить кожному по ділах його. І водночас нам не слід забувати, що «спасіння наше – Бог наш, а не наші діла. Ділами віри ми доводимо істину нашої віри і нашу вірність Богу» (15).

Укладено за:
Архиепископ Аверкий (Таушев). Толкование на Четвероевангелие.
Митрополит Трифон (Туркестанов). Любовь не умирает.
Настольная книга священнослужителя. Том V.
  1. Митрополит Трифон (Туркестанов).
  2. Архієпископ Аверкій (Таушев).
  3. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).
  4. Святитель Димитрій Ростовський.
  5. Святитель Іоанн Златоуст.
  6. Митрополит Трифон (Туркестанов).
  7. Преподобний Іоанн Кассіан Римлянин.
  8. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).
  9. Митрополит Трифон (Туркестанов).
  10. Преподобний Марк.
  11. Преподобний авва Дорофей.
  12. Архієпископ Іннокентій (Борисов).
  13. Митрополит Трифон (Туркестанов).
  14. Святитель Тихон Задонський.
  15. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

На початок сторінки