Книжкова полиця

Житіє священномученика архидиякона Никифора (Кантакузена)

Никифор - великий протосинкел і екзарх Константинопольського патріарха в західно-руській Церкві, родом грек, вчився в падуанському університеті, де в 80-их роках ХУ1 століття був ректором "Еллінських грецьких" наук.

Коли в 1592 р. Львівське братство сповістило патріарха Константинопольського про зраду, що готується серед православних західно-руських ієрархів, а князь Костянтин Острозький просив надіслати саме Никифора для влаштування церковних справ, Никифор, за дорученням Патріарха виїхав в Острог. На кордоні Польщі його схопили, але Никифор встиг втекти й у 1596 році прибув в Острог.

У тому ж році Никифор прибуває в Брест на собор всупереч указу короля, що заборонив в'їзд у країну православних посланців під час собору. Але там він був не один: на собор проникли ченці з Афону і ряд інших духовних осіб, у тому числі екзарх Олександрійський Кирил Лукарис.

Поява Никифора в якості канонічного глави помісного собору цілком змішало плани єпископів, що прагнули унії, і їхніх союзників. Його звинувачували в самозванстві, перевищенні влади, у самочинні. Але Никифор діяв виключно за правилами Церкви. Прихильники унії не запросили нікого з православних на відкриття собору і відмовилися зустрітися з Никифором, що грамотою нагадав їм про свої права. Тоді православні на чолі з екзархом на законній підставі відкрили свій собор, проведений канонічно бездоганно завдяки Никифору. Собор засудив унію і скинув єпископів-перевертнів. Останні фактично виявилися в ізоляції від православного народу. Ніякого торжества унії не вийшло. Єпископи-уніати не мали ні духовно-морального авторитету, ні значного числа прихильників. Для підтримки унії король вдався до грубого політичного тиску на її супротивників. Олександрійському екзарху Кирилу Лукарису й іншим православним, що прибули на собор, довелося виїхати за наказом короля. Один Никифор не злякався погроз. У своєму мужньому свідченні він, безсумнівно, пригадав багатьох великих святих, що викривали несправедливих царів при сприянні благодаті Божої. Зупинившись у князя Костянтина Острозького, він викладає в Острозькій академії й одночасно з надзвичайною сміливістю продовжує боротьбу проти унії, - розсилає листи з закликами стояти в Православ'ї, у якості екзарха приймає священиків. Все це викликало проти нього велику ненависть. Справа була тільки в приводі для його арешту. Зрештою, привід знайшовся: Никифорові було пред'явлене звинувачення в шпигунстві на користь султана. Особливо переслідує екзарха підступний Замойський, нещодавно врятований ним від турок.

На судовому розгляді, що відбувався під головуванням самого короля Никифор проявив повну холоднокровність, переконливо відкинув абсурдні звинувачення: крім шпигунства, він звинувачувався в убивстві, чорнокнижництві і, навіть, у злочинному зв'язку з матір'ю султана. Всі ці злісні закиди були спрямовані проти людини, відомої винятковою чистотою життя і абсолютно вільної від національних упереджень і для Никифора були рівні греки, італійці, поляки, росіяни, молдавани, турки. Він воістину був служителем Церкви у цьому світі не від світу цього. Проте доля екзарха була вирішена: не домігшись його осуду на формально законній підставі, король велів затримати Никифора під приводом продовження розслідування. Незабаром видатний захисник Православ'я був відправлений у Марієнбурзький замок, і потім про нього “забули”. Через два роки, у 1599 році екзарх був замучений голодом. Так, у повному забутті і безвісті, у невідомому людям молитовному стоянні закінчилося подвижницьке життя надзвичайного воїна Христового, що ціною свого життя разом з іншими сповідниками відстояв Православ'я в Західній Русі.

Полоцький уніатський архієпископ Йосафат Кунцевич 22 квітня 1622 р. писав канцлеру великого князівства Литовського Левові Сапезі:

"Нехай тільки вельможний пан пригадає, що (ще до поновлення єдності) зробив у Валахії той чернець Никифор, грек... підмовляв єретиків і схизматиків на з'їздах в Острозі, Луцьку, Бресті під його керівництвом і інших панів, що вважали його пророком; йому допомагали також інші греки....Саме з цієї проклятої їхньої кузні наробив такої великої біди Речі Посполитій Наливайко, повставши зі своєю черню, про що добре пам'ятає вельможний і всі ми... Наливайка узято живим, потім впіймано і того Никифора, автора всіх бунтів і обох по заслугах покарано."

Смерть Никифора трималася в таємниці: ворогами Православ'я його ім'я було небезпечним навіть після його смерті. Але пам'ять про мученика благоговійно зберігалася свідками його боротьби за віру в Бресті. Духовний подвиг екзарха Никифора нагадує ряд видатних свідків Православ'я: подібно св. Максимові Греку він відкинув у юності зваби Італії і Католицтва заради спасіння душі; подібно св. Маркові Ефеському безстрашно відстоював Православ'я проти унії; як і декількома роками пізніше св. Патріарх Московський Гермоген, він завершив сповідницький подвиг мученицької смерті від уморіння голодом.

На початок сторінки