ВАРВАРУ СВЯТУЮ ПОЧТИМ… Історія вшанування святої великомучениці Варвари налічує 1700 років, з дня її мученицької кончини. Українська просвітителька Софія Русова колись писала про те, що її сучасники їздили до Петербурга та Москви, як правило, у справах, але зовсім інше приваблювало багатьох до Києва - це мощі подвижників: «Сюди їдуть зовсім з іншим настроєм, але більшість йдуть пішки, нерідко босоніж за тисячі верст».
Існував традиційний маршрут прочан. Вперше його описав Микола Лєсков. За словами його персонажа, «богомол» передусім «поклоняється усім святим Печерським, потім до Варвари, а потім Макарію Софійському...». Збережені у Михайлівському монастирі мощі святої великомучениці Варвари були у нас єдиною реліквією давнього християнського Сходу.
Іліополь – Царгород – Київ Після мученицької кончини святої Варвари у 306 р. її мощі були поховані благочестивим Галентіаном у тому ж місті, де пройшло її дитинство, - у Іліополі Фінікійському (сучасна Сирія). Згодом Галентіан побудував церкву над могилою великомучениці. У VI ст. мощі Святої переносять до Константинополя – такою була доля багатьох шанованих святинь.
Далі історія мощей пов'язана з ім'ям візантійського імператора Олексія I Комніна, який передає їх як посаг своєї дочки-царівни, у святому хрещенні - Варвари. Вступаючи у шлюб з руським князем, онуком великого князя Ярослава Мудрого, Святополком Ізяславичем (у хрещенні Михаїлом), візантійська царівна привезла мощі із собою до Києва у 1103 р. Але мощі святої Варвари були привезені до Києва без лівої руки, яка довгий час перебувала в Греції. У тому ж 1103 починається грандіозне будівництво Свято-Михайлівського храму, яке завершилося через п'ять років. Саме в цей час мощі були перенесені в освячений храм.
Трагічним для Києва був 1240 - рік нашестя хана Батия. Святиня була захована під кам'яними сходами собору - і таким чином збереглася. Через кілька десятиліть мощі знову були виявлені, і вдруге їх помістили для поклоніння у відновленому Михайлівському соборі.
Рятує від раптової смерті За часів святителя Петра Могили у 1644 р. Київ відвідав канцлер польського королівства Георгій Оссолінський. «Я глибоко вірю в допомогу великомучениці Варвари, - казав він після поклоніння мощам святої, - тому що багато свідчать, що той, хто віддає себе її захисту, не відійде без покаяння та причастя Святих Таїн. Я бував у Римі та західних країнах і скрізь запитував, де знаходяться мощі святої великомучениці Варвари, на Заході чи на Сході? Мені говорили, що на Заході немає їх, на Сході - теж, але вони знаходяться в цих краях. Зараз вірю, що саме тут, у Києві, знаходяться справжні мощі святої великомучениці Варвари». Вклонившись, канцлер шанобливо просив надати йому частку мощей святої. З огляду на його дипломатичну місію, йому була передана частина перста правиці святої Варвари.
Про масштаби шанування святої великомучениці Варвари на католицькому Заході може свідчити «Сікстинська Мадонна» Рафаеля, - поруч із Божою Матір'ю зображена свята Варвара.
За часів святительства Петра Могили з Греції до Києва допровадили ліву руку великомучениці і помістили її в окремій раці у ризниці Софійського собору.
У 1650 р. литовський гетьман Януш Радзивіл, захопивши Київ, відокремив дві частинки від мощей святої Варвари і передав одну своїй дружині Марії. Пізніше ця частка потрапила до митрополита Київського Йосипа Тукальського і була перенесена ним у місто Канів, а після його смерті до міста Батурина, у монастир в ім'я святого Миколи Чудотворця. Іншу частину Радзивіл переслав до Вільно, єпископу Георгію Тишкевичу.
У 1657 р. до Києва завітав Антіохійський патріарх Макарій. Після урочистого молебню біля раки Святої він звернувся до київської пастви з такими словами: «У моїй патріархії, недалеко від Антіохії, є місто Іліополь, в якому жила і загинула свята Варвара. Я шукав її останки по всьому світу. Якось мені сказали, що вони перебувають у країні варварів, як тоді називали ваші землі. І ось я відшукав її нетлінні мощі». Патріарх Макарій звернувся з проханням відвезти хоча б частку мощей святої великомучениці Варвари на її малу батьківщину. Його прохання задовольнили.
Глибоко шанував святу Варвару гетьман Іван Мазепа, який пожертвував для мощей срібну раку з помостом, обкладеним позолоченими срібними дошками.
Під час спустошливих епідемій у 1710 і 1770 рр.. біля раки з мощами молилися тисячі киян про порятунок від раптової смерті.1830, 1848, 1854, 1855, 1856 роки були роками спалахів епідемії холери. Зневірені кияни знаходили розраду тільки у святої Варвари. «Тільки двір Михайлівського монастиря, де спочивають мощі святої великомучениці Варвари хвороб не мав» - повідомляється у тогочасних документах.
«І перстеник у Варвари ...» У XIX ст. для мощей святої Варвари була виготовлена срібна рака з балдахіном вагою в 24 пуди (дар графині-схимниці Ганни Орлової-Чесменської). Гробницю оточували 48 литих позолочених Ангелів - роботи петербурзького майстра Андрєєва. У святкові дні вивішували золоту лампаду з діамантової гілкою (подарунок імператриці Катерини ІІ). Над ракою висіла ікона святої Варвари з ризою, прикрашеною коштовним камінням і обручками імператриць Анни Іоанівни та Єлизавети Петрівни з величезними діамантами, які обміняли їх на простенькі срібні перстенці від святої Варвари.
Ці перстенці з руки великомучениці особливо шанувалися паломниками. Для багатих прочан виготовлялися масивні золоті перстені, для бідних - синенькі фініфтяні. Купували ці перстенці і молодята. Поет Осип Мандельштам згадував, що для Таїнства Вінчання він для себе і своєї нареченої Надії придбав саме «простенькі і дешеві фініфтяні перстені від святої Варвари».Тарас Григорович Шевченко також згадує ці легендарні перстеники в поемі «Наймичка»:
«І перстеник у Варвари
Невістці дістала,
І всім святим поклонившись,
Додому верталась».Федір Михайлович Достоєвський вустами героїні «Братів Карамазових» також повідомляє про шанування святої Варвари:
« - Ось, - скрикнула в радості пані Хохлакова, повертаючись до Миті, - ось що я шукала!
Це був крихітний срібний образок на шнурку, з тих, які носять іноді разом з натільним хрестом.
- Це з Києва, Дмитро Федорович, - з благоговінням продовжувала вона, - від мощей Варвари Великомучениці. Дозвольте мені самій вам надіти на шию і тим благословити вас на нове життя і на нові подвиги».Проста, але щира віра прочан іноді породжувала осуд у сучасників. Ось що писав уїдливий князь Долгорукий: «Біля гробу святої Варвари те ж відбувається, що й колись: прірву образків, перстенів, хрестів і всього накладено у раку, і торг іде своїм порядком. Хто бере звідти бавовняного паперу для вух від застуди, хто в пляшечку цідить масло для змазування вій від офтальмії, інші просять ладан для обкурювання себе під час грому. Замовкнемо з поваги до святині ...».
Відомий київський мемуарист Богатінов згадує своє дитинство: «Підчас моєї недуги матінка їздила зі мною до святої Варвари, брала від раки святих мощей кипарисових стружок і обкурювала мене ними, накриваючи з головою простирадлом».
Мощі вдалося врятувати Початок XX ст. - це час руйнівних ідей, час початку занепаду моральності, підвалин державності та сім'ї. У 1917 р. почалося нечуване в історії людства гоніння на Церкву, на Православ'я, на сповідників віри Христової. І в цей час, немов небесним заступництвом святої великомучениці Варвари були натхнені подвиги Київських новомучеників і сповідників - священномученика митрополита Володимира, священиків Олександра і Алексія Глаголєвих, Михайла і Георгія Єдлінських, Анатолія Жураковського, черниці Софії Гриньової, настоятельки Свято-Покровського монастиря і багатьох, багатьох інших.
Після «вилучення цінностей» з київських храмів у 20-х роках минулого століття від колишньої пишноти Михайлівського собору не залишилося і сліду. Зникає срібна рака з балдахіном та інші коштовності, що прикрашали раку з мощами святої Варвари.
Подальша доля останків святої великомучениці Варвари така: у 1934-1935 рр.., роках «соціалістичної реконструкції», спритні підривники НКВС трьома етапами вибухів знищують Михайлівський Золотоверхий монастир, навіть без евакуації мешканців прилеглих будинків. Але мощі вдалося врятувати, їх переносять у Володимирський собор, де вони знаходяться й нині.
Покликання до служіння Цікавим є такий факт: сьогодні іконописне зображення святої Варвари є на кожному командному пункті всіх ракетних дивізій Росії. Справа в тому, що 17 грудня 1995 р. був підписаний указ про встановлення Дня ракетних військ стратегічного призначення. З цього дня великомучениця Варвара обрана небесною покровителькою ракетників. А на території Головного штабу побудований храм, освячений Святійшим Патріархом Алексієм ІІ в ім'я святої великомучениці Варвари. До ювілею - 1700-річчя з дня мученицької кончини - в цей храм повернулася ікона великомучениці Варвари - образ побував з кораблем-носієм на навколоземній орбіті.
А у Венеції, на острові Бруно, клірики та віруючі венеціанської православної парафії, в ім'я Святих Жон-Мироносиць, збираються в день пам'яті святої Варвари для вшанування великомучениці за Божественною Літургією. Ковчег з часткою мощей Святої знаходиться у Венеції з початку другого тисячоліття, він був подарований громадянам міста візантійськими імператорами.
Зарахування до лику святих у Православній Церкві - це зовсім не форма заохочення (навіть посмертного). Це навіть не форма визнання заслуг церковних діячів і тим більше не привід для пишних ювілеїв. Прославлення у лику святих - це в першу чергу покликання до служіння. У які б часи не відбувалося прославлення святих, завжди в конкретний історичний момент відбувається покликання саме тих, хто найбільше може своїм духовним прикладом і подвигом життя у Христі подати допомогу нашій земній Церкві. Свята Варвара явила воістину надлюдську стійкість і мужність під час посланих Богом випробувань, залишивши після себе вікопомний слід в історії християнського подвижництва і мучеництва.
Протоієрей Олег Скнарь,
настоятель Свято-Покровського храму
при головному військовому госпіталі
Міністерства оборони України
