Книжкова полиця

ПРО ЩО МОВЧАТЬ МАС-МЕДІА,
АБО ВИТОКИ ВІЙНИ В ЮГОСЛАВІЇ

Події ХХ століття, як і останнього десятиліття Українського державотворення, доводять, що історія не лише повторюється, а й має намір рухатися по замкненому колу. Як сказав Еклезіаст: “Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися; і немає нічого нового під сонцем” (Ек. 1, 9).

У Сербії НАТО бомбардує православні монастирі. 14 монастирів та храмів і Православних святинь зазнали від бомбардувань різних ушкоджень. Більшовики-богоборці висаджували у повітря православні храми та монастирі і святині, а ці представники Всесвітнього Інтернаціоналу лише бомбардують… А українські засоби мас-медіа: ніби “води в рот набрали” – ні слова про це. Замовчують злочини, як і їх вчителі – ленінці замовчували голодомори, розстріли десятків мільйонів людських душ, руйнацію тисяч храмів. Що там, ушкодження якихось 14 монастирів та храмів! Якщо усі будемо мовчати, то ніхто про це і не дізнається. А скажемо, то ще роботи позбудемося. У нас же демократія… Отже, “що було, те й буде”…

Ніби так і потрібно – мовчати, ніби нічого жахливого не відбувається, прикро, мовляв, що гинуть люди, але такий вже у нас час…

Забули чомусь відразу усі мас-медіа, що маленька нині Югославія з 12-мільйонним населенням у 1996 році прийняла 530 тисяч біженців-сербів, які змушені були залишити свої споконвічні землі під тиском мусульманських хорватів, яким тоді допомагала не ісламська спільнота, яка не піддалася на провокацію, а той же представник “Інтернаціоналу” – НАТО.

Українські мас-медіа зовсім втратили пам'ять, про те що Україна одержала величезні збитки в обсязі біля 5 мільярдів доларів через блокування Дунаю та припинення діяльності Дунайського пароплавства під час війни у Боснії, і не отримала ні копійки компенсації! “І нині втрати України, - стверджує Наталія Баланюк, посилаючись на вислів міністра іноземних справ Бориса Тарасюка, - “оцінюються приблизно у 4 мільярди доларів” (“Високий Замок” від 28. 05. 1999 року, с. 4). Та що там пам'ятати про українські втрати та сербські збитки – головне, щоб господарі грошики платили за службу! Служили більшовикам, служили комуністам-ленінцям і “новим” господарям служити будемо…

Зовсім забувають мас-медіа, що в Югославії проживає майже 600 тисяч українців, які теж гинуть під час “гуманних” бомбардувань та ракетних обстрілів НАТО.

Звичайно, деякі засоби мас-медіа повідомляють. що найбільшої “гуманності” військова авіація НАТО досягла своїми гуманними акціями з допомогою графітових бомб, застосування яких позбавило світла, тепла та води мирне населення майже цілого Белграда, Ніші, Нові Сад, Панчева та інших міст. І зовсім застосування графітових бомб не зашкодило військовим, які мають автономні електростанції. Повідомляють, що час від часу ракети та бомби вбивають мирних жителів, як сербів, так і албанців (про українців мовчать або говорять, що жертв не має), число жертв яких перебільшило півтори тисячі чоловік. Говорять і пишуть, що натовські літаки регулярно бомбардують мирні югославські міста, і албанські біженці свідчать всьому світові про цю жахливу трагедію, причиною якої є гроші. “Великі” гроші, які витрачаються на війну.

Пишуть навіть, що західний капітал готує собі поле для своїх інвестицій, адже саме об'єкти бомбардувань стануть об'єктами інвестицій. Але ніхто не говорить про дійсні глобальні причини війни НАТО з Югославією, про те, що маленька Православна Сербія ніколи не загрожувала ні США, ні Англії, ні Німеччині, ні Франції та іншим країнам НАТО. Ніхто не говорить, що ця високотехнологічна війна з майже беззбройною Югославією не лише аморальна ,без карна і беззаконна , але вона є і провокаційною спробою у котрий вже раз, зіштовхнути ісламський світ з християнським.

За своєю безкарністю війна у Югославії нагадує напад здорованя з довбнею на маленьких діток у дитячому садочку, “захищених” двома чи трьома старенькими беззбройними нянечками, які і закричати на порятунок як слід не можуть. А дітки хоч і кричать, та слабко і ніхто їх не чує. Але ми не діти. І Ісус Христос вчив нас не боятися ні їх, ні князя їхнього. “Не бійтеся їх, - говорить Христос, - бо немає нічого прихованого, що б не відкрилося, ні таємного, про що б не дізнались” (Мф. 10, 26).

Ще у 1871 році керівник світового масового антихриста, чорний антипапа, Великий майстер Ордена і Суверенний Першосвященик Альберт Пайк разом із другом і радником Карла Маркса Мадзіні та Всесвітнім Адміністративним Директором світового масонства і за сумісництвом банкіром Блейхредером запланували три світові війни, дві з яких вже відбулися. У листі на ім'я Мадзіні від 15 серпня того ж року Альберт Пайк пише, що для повної перемоги їм знадобиться ініціація трьох світових воєн. У третій світовій війні буде знищений мусульманський світ, після чого “ми спровокуємо гігантське соціальне потрясіння, жахи якого покажуть усім погибель безвір'я. Революційна меншість буде знищена, а усі розчаровані у християнстві і прагнучи ідеалу, але не знаючи – де він, отримають від нас істинне світло Люцифера, яке зможе, нарешті, вийти на поверхню. Потім ми одночасно знищимо і християнство, і атеїзм” (Петр Ланин, “Тайные пружины истории”, жур. “Молодая гвардия”, 1991, № 8, с. 252, 253).

Здавалося би, слід прислухатися до цих жахливих слів плану людського винищення: вже пролилися двома світовими війнами величезні ріки крові і були декількаразові спроби розв'язання третьої світової війни: чітко згідно плану Світовий “Інтернаціонал” вже знищив більше сотні мільйонів людей, масовий антихрист торжествував мало не на четвертій частині Землі і нині надів людству на шию ярмо Нового Світового Порядку.

Адже ж для розв'язання ІІІ світової війни на знищення ісламського світу вже були спровоковані війна між Іраком і Іраном, війна в Афганістані, війна Росії із Чечнею; була подвійна ” Буря в Пустелі” – безкарна; “гуманна”, як ядерне припинення війни з Японією після Хіросіми і Нагасакі, військова акція. І ніхто не усвідомлює і до уваги не бере цих людиноненависницьких планів. Нагадаю, що під час “Бурі у Пустелі”, коли іранська армія знищувалася військами десятки країн на чолі із США, ісламський світ не піддався на провокацію, а християнський промовчав. Після чого, як відомо, одна із найбагатших країн Сходу втрапила у жахливу бідність. Країна, яка до “Бурі у Пустелі” імпортувала 70% необхідного їй продовольства, змушена була жити лише на 30%, які виробляла сама (“Аргументы и Факты”, № 38, 1996 р., с. 8).

Ніхто чомусь не вбачав свого часу провокації третьої світової війни, коли у 1980 році “Інтернаціонал” зіштовхнув між собою арабів у війні між Іраком та Іраном, яка тривала 8 років і забрала мільйон життів мусульман. Ця війна подавалася нам як суто нафтова. Мовляв, Саддам Хусейн, “близькосхідний Адольф Гітлер”, коли знаходився на вершині багатства, задумав відібрати від сусіднього Ірану провінцію Хузестан, де знаходилося 80 % запасів іранської нафти. При цьому чомусь забувалося, що у вказаній провінції проживали саме етнічні араби, які, в основному, і нищилися у вказаній війні. А історично Ірак у другій половині ХХ століття вів майже безперервні внутрішні і зовнішні війни. Спочатку це були повстання проти англійського панування, пізніше – проти військових диктаторів, нав'язуваних “Інтернаціоналом”. Десятиліттями велася війна у Курдистані. І починаючи з 1948 року іракські війська брали участь у війнах проти Ізраїлю.

Забувається чомусь, що саме між злиттям великих річок Тигра і Єфрата, згідно Біблії, існував колись рай. І саме там зародилося Вавілонське царство, а пізніше – Асирійське, які відіграли особливу роль в історії людства. Як забувається і те, що “Масовий антихрист”, він же і “Інтернаціонал”, завжди був злісним ворогом як національних культур та етносів, так і будь-яких держав, у яких базою життя є релігія. Ісламський світ завжди володів здоровим імунітетом до інтернаціональних ідей. Суворі релігійні погляди не давали “Інтернаціоналу” з середини підірвати будь-яку державу традиційного ісламу.

Тимчасова “перемога соціалізму” у ряді мусульманських держав насправді мала лише національно-визвольний характер, а соціалістичний ухил керівництва був лише часто прагматичним, щоб отримати безкоштовну військово-технічну і економічну допомогу від Радянського Союзу. “Допомога” дійсно надавалася. Та смішно було думати, ніби “Інтернаціонал” не розумів, що Схід лише про людське око прагне “соціалізму-комунізму”. “Інтернаціонал” добре знав, що Схід не пустить його на свою територію. Схід потрібно було обдурити, військово-технічна допомога надавалася для самознищення та ініціації третьої світової війни.

Всесвітній уряд “Інтернаціоналу” діє чітко згідно плану Альберта Пайка і Ко. Спроба перетворити у третю світову війну конфлікт між Іраком та Іраном не вдалася, але було знищено багато етнічних арабів. Не вдалося це із Афганською війною, але вона не вщухає, війна тихенько горить, нищачи ісламський світ. Троянський кінь Чечні, яка на відміну від традиційних ісламських країн іслам прийняла лише у кінці 17 століття, добряче нашкодив Сходу фінансово, бо “Інтернаціонал” відкачав цілі золоті потоки у свої бездонні банки. Та найбільше вдалося Всесвітньому урядові вигадати від спровокованої війни в Югославії.

Після смерті югославського диктатора Тіто незабаром відбувся “дефолт”. “В 1983 році уряд переконався, що повернути іноземні запозичення Тіто неможливо, - пише Олена Романчак, – відстрочку на платежі вдалося отримати, коли були безумовно прийняті усі вимоги МВФ. По суті, це означало втрату економічного суверенітету (“Инвест Газета”, 1999 рік, № 17 від 4-10 травня, с.7). Відтоді контроль над “боргами і кредитами перейшов” до Всесвітнього уряду. Почалася інфляція, економічний спад та інші біди у минулому найбагатшої з соціалістичних країн держави. Адже Югославія у кінці вісімдесятих була, за висловленням п. Романчак, “доброю ринковою країною”, у якій соціалізм був обмежений тим, що більшість підприємств насправді “належали робітникам”, а держава лише мінімально втручалася в економіку. Тому у населення були достатньо великі валютні заощадження, і те, що відбулося протягом наступного десятиліття, було “банкрутством державного правління” та устрою, але не банкрутством суспільства і населення.

Навіть такі добросовісні автори, як п. Романчак, не пишуть, що ж привело “благополучну” у минулому Югославію до війни. Лише між іншим відмічають, що без крові відділялася від Югославії Словенія. А серби і хорвати декілька років воювали за Сербську країну, яка розташована на території відділеної Хорватії. Потім чомусь військові дії перейшли у Боснію і Герцоговину. А кількість учасників конфлікту доповнили боснійські мусульмани. І тому, мовляв, ще декілька років “розорялися села і вирізалися люди”.

Чомусь усі геть забули, що тоді вперше для “умиротворення” були проведені “гуманні” бомбардування Православної країни формально християнськими державами на користь мусульманського світу. Але світ ісламу не сказав Штатам та “Інтернаціоналу” “дякую” і не піддався на провокацію. Конфлікт не перетворюється у світову трагедію третьої глобальної війни, можливо, лише тому, що президент Югославії Мілошевич пішов у той час назустріч вимогам західних країн, у першу чергу, США і Німеччини. “У 1993 році, - пише Валентин Зарубін, - він не підтримав досягнення боснійських сербів під керівництвом д-ра Радована Караджича”, коли у сербів Боснії були великі військові здобутки. Для Югославії тоді було вигідним об'єднання Сербії з боснійською “Республікою Сербською”. НАТО тоді “ще не був на Балканах на таких позиціях, як сьогодні, і ніхто не осмілився би починати війну проти сербського народу та Югославії. Але майже без бою була передана хорватським сепаратистам Сербська країна, де багато віків жили серби (в останній час їх було більше мільйона)” (“Русский вестник”, 1999, № 6, березень, с. 6). Мілошевич також дозволив іншим республікам Югославії відділитися, хоча мав можливість з допомогою військової сили перешкодити тому. Це, а також жорсткі економічні санкції, які у 1992 році ООН наклало на Югославію, разом із фізичним знищенням промислового потенціалу військовими діями, обумовило швидкий крах економіки країни. Сербія не мала можливості отримати будь-які кредити. Припинилося також інвестування з боку колишніх партнерів – країн Східної Європи, а також Німеччини, Італії і Греції.

Закономірно, що у 1993 році Югославія впадає у “період гіперінфляції. Cередньомісячна зарплата більшості населення Югославії становила біля 2-х доларів і багато хто не міг отримати необхідні продукти харчування, - пише Роман Бриль.- Кінець гіперінфляції поклало введення у липні 1993 року нової національної валюти – нового динара. (В Україні гривня була введена на 3 роки пізніше). Це допомогло на деякий час стабілізувати загальний рівень цін” (“Инвест Газета”, 1999, №17, с.7).

Слободан Мілошевич швидко змінив орієнтацію і блокував проведення згубних економічних реформ за сценарієм Всесвітнього уряду. Він також зупинив лібералізацію зовнішньої торгівлі та наклав вето на угоду з Міжнародним валютним фондом. Саме тому 1994 рік був відносно благополучним в економічному відношенні. Це не могло сподобатися “Інтернаціоналу”. Більше того: такі рішучі дії показували приклад іншим країнам посткомуністичного “демократичного табору” для виходу з-під його впливу і відкривали шлях для незалежності від Нового Світового Порядку.

Мілошевич також дозволив викрити самого диктатора Тіто і усі його зловживання: від будинків та яхт, острова Бріоні до елементарного шпигунства у минулому на службі розвідки “Інтернаціоналу” та пройдисвітства. “Стало відомо (про що раніше шепотіли завше у народі), що Тіто взагалі не югослав, а угорський єврей із міста Печ”. (Дивно, що мас-медіа не роздувають антисемітизм сербів). І саме при “Мілошевичі Сербська Православна Церква, - пише згадуваний Валентин Зарубін, - стала знову набирати силу (ось чому бомбардували Православні монастирі, храми і святині!). За благословенням Патріарха Павла серби із усього світу стали будувати у Бєлграді Собор Святого Савви, який буде найбільшим православним храмом у світі. В останні роки в Югославії стали гнати у шию усіх сектантів, які прийшли з Заходу” (“Русский вестник”, 1999, березень, с. 6).

Звичайно, “Інтернаціонал” окрім “виконання плану” мав і суто матеріальну цікавість до Югославії ( у першу чергу, до Боснії і Сербії), ці країни – одні з найбагатших у світі за розвіданими покладами різноманітних корисних копалин, адже Господь Бог усім Православним віддав у володіння найкращі землі. І тому американці стали будувати у районі боснійського міста Горажни два суперсучасні аеродроми у районі міста Горажни, з далекосяжним прицілом, які б могли обслуговувати стратегічні бомбардувальники для ведення міжконтинентальної війни. Адже плани “Інтернаціоналу” – геніальні, і у виконанні їх потрібно чужими руками жар загрібати.

Видатний сербський публіцист-міжнародник Драгош Калаїч ще у 1993 році писав, що світова фінансова система збудована на основі долара, успішно функціонувати не може. Тому що долар втратив “спочатку золоте, а потім і усі види іншого забезпечення на початку сімдесятих років. Ще раніше, декретом Джонсона від 19 березня 1968 року, було офіційно визнано, що долари – лише шматки паперу, які несуть на собі пустопорожні платіжні обіцянки”. Але людство до цього часу приймає цей великий обман і “виробники цих паперів і торгівці боргами” мають від того великий зиск і “безоплатно користуються послугами багатства і праці людства”.

Посилаючись на Жерара ле Ру – “відомого банкіра і ідейного натхненника значної частини швейцарських фінансистів, котрого щоденник “La Suisse” представляє також і як визнаного пророка”, Драгош Калаїч стверджує: “світова фінансова система приречена”. А на основі піврічного звіту експертів Всесвітнього банку про стан економіки світу він робить висновок: “Прогноз на найближче майбутнє – застій”. Адже “найбільшим боржником планети є, як відомо, страждаючий від хронічного дефіциту держбюджет США: двісті мільярдів доларів із тенденцією до неухильного росту (1992 р.)Лише завдяки “ добровільним” жертвам Японії та Німеччини ( чиї державні банки прямо або опосередковано підтримують долар, купуючи його незчисленні маси, він ще якось тримається на плаву… Співвідношення природних і рукотворних багатств, власником яких є людство, і загальносвітової грошової маси виражається на цей день пропорцією 1:25 (“Литературная Россия”, 08. 01. 93., № 1 (1561)).

За минулі з того часу 6 років про фінансову кризу стали говорити навіть самі “кити” “Інтернаціоналу”. Так, відомий мультимільйонер Джордж Сорос нині стверджує, що "третина світової економіки, разом з японською, переживає кризу. Велика загроза є і для промисловості та банків Бразилії, Китаю. Є деяка загроза і для США. Поки що обвал стався не в центрі капіталістичної системи, але розмах катаклізму насторожує”. На ринку фінансів модель “саморегуляції” за аналогією з вільним підприємницьким ринком не діє (не говорить чому не діє, бо долар не має реального забезпечення – В. Б.). “Ця модель ввела нас в оману (знову лукавить– кого ввела? Суспільство чи китів “Інтернаціоналу”? – В. Б.). Інколи ми спостерігаємо ситуацію, коли теоретично ринок спрацьовує. Настає час, і економічний бум закінчується крахом. Багато країн азіатського континенту переживають жорсткий спад… Ринок за своєю суттю аморальний…(отакої! Вели нас до ринку демократи, а тут сам “кит”, один із батьків ринку, називає його аморальним. Раніше говорили у подібних ситуаціях: приїхали греки й привезли капусту. Та нам “капусту” із зелених папірців привіз Новий Порядок “Інтернаціоналу”, а не греки – В. Б.), нинішня модель не відповідає часові. Фінансові ринки треба взяти під контроль…” (“Експрес”, 8-16 травня, 1999 р., с. 5а).

В останньому вислові фінансовий магнат говорить правду. Вже нині вплив на світову фінансову систему “брудних” російських та українських грошей суттєво підриває економічну стабільність багатьох країн. Вкрадені гроші не можуть давати реального багатства. Розуміння цього прийшло із значним запізненням. “Кити” російського та українського злодійського “бізнесу” звужують економічний простір і для сильних світу цього – китів “Інтернаціоналу”: вони їх без церемоній розштовхують своїми “брудними” грошима і займають нахабно місце під сонцем. Ринки, традиції, порядок, і навіть видимість пристойності тріщать під тиском нових магнатів, які хочуть обміняти мільярди “паперового золота” на будь-які реальні багатства, адже добре проінформовані про відсутність реального забезпечення долара.

“Штовханина” серед акул та китів фінансової системи народила безкомпромісну невидиму війну між гілками “Інтернаціоналу”. Лише фінансове положення США і пов'язаних з ними олігархів, м'яко кажучи, кепське. Біля 8,5 трильйонів доларів (8500 мільярдів) “знаходиться поза державою. На внутрішніх ринках обертається всього 3,5- 4 трильйони. Якщо усі нинішні круті власники “імпортних” доларів захочуть здати їх, щоб з тим купити євро, американська грошова піраміда впаде”. Тут слід пригадати, що ще у 1973 році “президент Ніксон відмінив золоте забезпечення долара” (“Московский комсомолец” від 3-10 грудня 1998 р., с. 6).

Слід також сказати, що українські мас-медіа зовсім обійшли мовчанкою спробу Штатів у 1996 році перевести Європу на так званий “червоний” долар, щось подібне до “ерзац-марки”, яка була в обігу на територіях, окупованих Німеччиною під час ІІ світової війни. Від чого Європа рішуче відмовилася і ввела євро. Зрозуміло, що нова валюта американській гілці “Інтернаціоналу” як кістка поперек горла. Це - з одного боку. З другого боку, заміна долара на євро у фінансовій системі світу невідворотна і теж планувалася “Інтернаціоналом”. Отже, США був украй потрібний військовий конфлікт в Європі, тим більше, що З'єднана Європа виробляє нині майже 80% валового внутрішнього продукту Штатів (ВВП ЗШЄ- 5762 мільярда доларів, США- 7362 млрд.). При цьому доля ЗШЄ у світовому товарообігу на 13,4 % більша, ніж доля Штатів. І ні для кого не секрет, що як тільки євро стане більш привабливим і стабільним від долара, то він швидко витіснить долар з фінансового ринку і знищить його. Тобто, США - головний натхненник війни НАТО в Югославії, зацікавлений у ній не лише геополітично, а й фінансово та матеріально.

Виникає логічне запитання: чому ж Німеччина та Франція виявилися теж зацікавлені у цій “невигідній” для них війні? Адже вони не мають користі ні від падіння євро та “стабільності” долара, ні від зменшення обсягів товарообмінних процесів - з чисто людської спільності стосунків та інтересів своїх громадян з інтересами сербів. Відповідь парадоксальна – і Німеччина, і Франція, беручи участь у даному військовому протистоянні, зацікавлені у розвалі НАТО і втраті гегемонії США по закінченні війни. Ось чому ці дві держави відмовилися від ведення наземних військових дій. Окрім того, США автоматично втрачають свій подальший вплив на розвал Росії на три частини через консолідацію протилежнонаправлених політичних сил.

В єдиній Росії З'єднана Європа зацікавлена як джерелі природних ресурсів і ділитися з США, які і так захопили мало не половину світових ресурсів російськими запасами – не тільки не розумно, а й навіть аморально. А якщо розпочнеться запланована третя світова війна на знищення ісламського світу – вісь ЗШЄ – Росія – Китай дає максимальні вигоди при мінімальних втратах. А США нехай “ламають” свої зуби: нині об Югославію, а завтра - об ісламський світ. Тим більше, що Китай офіційно “підтвердив, що переведе свої доларові резерви в євро”. А це хоч і “небагато”, але 140 мільярдів доларів!

Такими своїми діями Всесвітній уряд підставляє США під невідворотній фінансовий удар, і - не виключено - розвал. Адже окрім виконання плану Альберта Пайка і Ко в “Інтернаціоналу” є чітка стратегічна позиція як на обмеження зростання числа людей на землі, так і на ініціацію спаду виробництва. А США, як відомо, споживають 40% усієї енергії, перевитрачають ресурси. Комп'ютерні моделі ядерної війни виявили смертельну небезпеку як для агресора, так і для жертви. Подібний фінал можливий і від біологічної, і генетичної та психотропної воєн. Тому, геніальність “Інтернаціоналу” полягає у парадоксальному вирішенні проблеми: США йому більше не потрібні, і як тільки Штати зламають хоч частину своїх зубів, послідує фінансовий удар, страшніший за будь-які бомбардування.

Але сьогодні нищиться Православна Сербія, і від орієнтації України залежить не тільки її доля та можливе переростання війни в Югославії у ІІІ світову, а й доля усього світу. І це так само, як зусилля одного солдата у долі будь-якого військового протиборства давали або поразку, або перемогу. Таємниця беззаконня не лише у дії, вона близька до свого завершення. І кожному з нас, як і Україні, вибирати з ким бути: з Богом чи з сатаною.

Володимир Білошицький
Від Львівської єпархії УПЦ

На початок сторінки

В Киеве не только есть мама мия пиццерия, на шулявке еще есть Mister Cat