Книжкова полиця

Із збірки
"Проповіді Блаженнішого Володимира
митрополита Київського і всієї України" (Київ 1999)

БОЖЕСТВЕНИЙ ЗАДУМ ЩОДО ЛЮДИНИ

Своєю добротою Бог створив людину, тварин, рослини, всю органічну та неорганічну природу. Св. Григорій Богослов говорить: "Так належало статися, щоби благо розливалося, йшло далі й далі, щоб кількість облагодіяних була якомога більшою, (бо така є властивість найвищої Благості)".

У творінні відбилася досконалість Творця: "І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, – вельми добре воно!" (Бут. 1.31)

Особливо щасливим було тоді життя людини. Для неї Бог створив Едем – прекрасний сад, "наче якийсь Палац, живучи в якому людина мала б блаженне й щасливе життя" (Іоан Дамаскін). Та найвище благо першої людини полягало, головним чином, у благочестивому житті, в мирі та єднанні з Богом.

Володіючи прекрасними духовними та фізичними силами, розумом, незайманим, чистим серцем і доброю волею, людина була в близькому спілкуванні з Богом, джерелом життя та блаженства. Господь з’являвся людині, освічував і розвивав її, оберігав Своєю благодаттю.

В людині все було в гармонії, мир був у душі та совісті, мир був з Богом та природою.

Мир із природою був наслідком Божої ласки – дару безмежно високої довіри людині як образу та подобі Його, як царю та володарю над нерозумним творінням. (Бут. 1.26) Господь Сам увів Адама у володіння над тварним світом: "І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі – воно ймення йому" (Бут. 2.19-20). Це сприяло розвитку розуму та мови першої людини, виявляло її владу над творінням. Тварини не ставилися вороже до людини, вони підкорялися їй і жили в мирі з нею. Не мали тварини і кровожерних інстинктів, оскільки кров тоді ще не проливалась. Їм для їжі Бог дав ярину: "І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа вньому жива, – уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так" (Бут. 1.30).

Земля, ярина, дерева давали свої плоди людині, яка обробляла Едемський сад за волею Бога. Немочів людина тоді ще не знала.

На допомогу людині Господь створив жінку, що також мала образ Божий, і заповів: "Стануть вони одним тілом" (Бут. 2.23-25).

Адам і Єва усвідомлювали, що створені на образ Божий, і цінуючи це, любили одне одного, як любили і все, що так чи інакше нагадувало їм про Бога. Вони розуміли тотожність своєї природи, і звідси черпали новий мотив до взаємної любові. Якби життя первозданних людей раптово не порушилося і залишалося б таким і надалі, то й нинішні покоління людей не знали б ворожості й воєн, якими так багата історія людства.

...Як протирічить райському життю мира та блаженства сучасне життя: світові війни, вбивства, руйнівна зброя і таке інше. Чому так? Що є підставою для кривавих сутичок? Що вабить людей у жорстоких війнах? Біблія відповідає: тут підставою є гріх, невиконання Божих заповідей, спокуса сатани. Початком зла стало гріхопадіння перших людей у Едемі. До того стосунки людей виключали навіть думку про яку ворожнечу. Сатана позаздрив першій людині, збудив у ній ворожнечу проти Бога, обмовив Бога, що Він приховує від людини знання… обмежує його свободу загрозою смерті. Будучи одним з падших ангелів, що згрішили, не зберегли початкового свого стану, не бажали підкорятися Богу, повстали на Нього через свою пиху і за те були скинені з неба. Сатана і на землі викликав таке ж заворушення, піднімаючи людей проти Бога… Якщо Бог є Царем миру та порядку, то сатана є ворогом миру, духом смерті та безладу.

Адам та Єва, переступивши заповідь Божу в Едемі, опинилися під владою сатани, зла та гріха (Дії 26.18). Так люди втратили мир з Богом, мир в душі і мир з природою.

Воля першої людини "відпала від волі Божої і впала в чуттєві пожадливості." Гріх вніс розбрат між Богом та людиною, викликав у неї ворожнечу до Бога. Причину свого гріховного вчинку Адам вбачав у жінці і, посередньо, навіть у Самому Бозі, Який дав йому жінку. (Бут. 3.10-12). Єва, не визнаючи свою провину, називала головним винуватцем гріха сатану. Отож, зло, гріх, відкидання Бога, або смерть духовна, принесли розлад у душевні сили перших людей, порушили мир з Богом і мир у сумлінні. Мир з природою теж не міг втриматися: природа тепер не впізнавала свого володаря, в якому затьмарився образ Божий. Тварини почали нападати на людину або сторонитися її як ворога (Бут. 3.17-19); на землі з'явилися отруйні рослини. А невздовзі пролилася і перша невинна кров – Каїн убив Авеля.

Поштовхом до гріхопадіння перших людей був їхній егоїзм, і покаранням для грішників стало вигнання з Едему. Внутрішній мир людини порушився. Сили, схильності, бажання людини, що перш мирно й гармонійно служили їй, тепер стали протирічити одне одному. Плоди егоїзму не забарилися і виявилися вже на початку існування роду людського – повний заздрощів, брат убиває брата.

У міру того, як множилося Адамове потомство, виникали різні племена, люди дедалі більше віддалялися від блаженного миру. Каїніти, відокремившись від сифітів, ворогували з ними з будь-якого приводу. Такі ж стосунки склалися з пелеменами і після потопу: егоїзм в усіх його проявах – чи то у бажанні загарбати чужу власність, чи помститися своєму кривдникові чи ще що – викликав постійні сутички між людьми. В цілому, причиною будь-якої війни є егоїзм.

Миру не було ні в душі падшої людини, ні в її ставленні до Бога, оскільки гріх віддалив людину від Бога і перешкоджав спілкуванню з Ним як із джерелом миру. "Немає спокою в кістках моїх через мій гріх", – журився псалмоспівець Давид (Пс. 38. 4) Не було миру і між народами. Люди почали винаходити різноманітні знаряддя смерті, взаємовинищення, почалися війни.

В духовних силах людини настав розлад, і не ставало сили вийти з того нестерпного гріховного стану: "Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, – що зло лежить у мені… Та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?" (Рим. 7.19-24). Новий Завіт дає дорогу спасіння, і про це ми поговоримо в наступній проповіді.

ВИХІД – У НОВОМУ ЗАВІТІ

Христос на Голгофі дав кожному з нас спасіня вічне. Для того Він головною умовою поставив "народження згори". Господь сказав: "Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства" (Івана 3.3). До цього народження згори ми приходимо через усвідомлення своєї гріховності, покаяння, через свідоме виконання постанов Божих: "Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів"(Мт. 28.19-20), "Хто увірує й охреститься, – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде" (Мр. 16:16).

ПРО БАГАТСТВО

В Євангелії від Луки Христос розповідає про багача, якого зрештою називає нерозумним. Господь так чинить не тому, що засуджує чи ганить необхідні для життя матеріальні блага, Він засуджує неправильне ставлення до них, коли лише в матеріальному блазі і лише в ньому людина вбачає все основне для життя. Господь засуджує багатство як самоціль, що засліплює людину, закриваючи усі інші цінності. Слова, якими втішає себе євангельський багач, звертаючись до своєї душі: "Душе моя, спочивай, їж та пий, і веселися", – слова, на жаль, більшості людей, девіз земнородних.

За вченням святого апостола Павла, людина складається з духа, душі та тіла. Дух – то є найвище і святе, що вирізняє людину серед усього створеного і що споріднює її з Богом. Душа – це життєва сила в людині. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею" (Бут. 2.7). Душу життя має все живе в цьому світі. Звертаючись до своєї душі, багач примовляв: "Їж, пий, і веселися". Усіх людей захоплює тілесна потреба більше, аніж духовна. Людина створює культ тіла. Потреби тілесні захоплюють наш розум та прагнення, ми спілкуємося накопичувати собі багатства, щоб можна було їсти пити і веселитися.

Повчаючи нас словами Господа Ісуса Христа, Церква хоче, щоб ми правильно використовували свої сили та можливості. Звісно, необхідно годувати та гріти своє тіло, бо воно є храмом Духа Божого, що живе в нас. Але необхідно задовольняти і свої духовні запити та потреби. Чи може людина перебувати у повному спокою, якщо вона буде лише їсти, пити і веселитися?

Імператор Нерон в пошуках веселощів та розваг якось влаштував потішну сцену: з галерей у залу, де зібралася сила гостей, увесь час сипали пелюстки троянд. Напочатку всі гості веселилися. Така розвага була їм до душі, бо в ній було щось нове. Ось гості вже потопають в пелюстках троянд, не можуть ходити. Гра все продовжується згідно з лихого задуму імператора. Пелюстки сипалися до тих пір, доки гості не впали у відчай, вони почали кричати та задихатися. Тепер сміявся один лише імператор, споглядаючи на очманілий натовп. Так закінчується всяка надмірна насолода, якої ми так прагнемо, гадаючи, що саме в ній полягає щастя нашого життя.

У нас є запити духа. Душа сумує за небом, як висловився один наш поет, за своєю одвічною Батьківщиною. Ніякі нудні звуки землі не можуть замінити їй небесного голосу, співзвучного й притаманного людині – образу Божому. Ми маємо вищі запити духа, які постійно постають перед нами і чекають на своє задоволення. "... Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4).

Віруючи в Бога, Який керує усім світом, піднімаючи до Бога свої молитви, чи то прохання, славослів'я чи подяку, відвідуючи богослужіння та причащаючись в Церкві нетлінної їжі – Животворного Тіла і Крові Христової, ми досягнемо тимчасового і нагодуємо спраглу душу вічним. В цьому полягає наше покликання і призначення. Що може бути радіснішим і благодатнішим, аніж відчуття і свідомість того, що людина, будучи немічною, гріховною, земною, належить небу і вічності. Нехай свята Церква буде нам в цьому вірним учителем і поміччю і нехай будуть з нами милості великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Амінь.

В Євангельській притчі Христос назвав багача нерозумним. Чому так сталося? Що ганебного вчинив чоловік, зібравши гарний врожай, будуючи подумки нові клуні і заспокоюючи себе тим, що зібрав для себе багато добра? У чому його нерозумність? Нерозумним він був названий тому, що все своє життя звів до одного: "Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися" (Лк. 12.19).

Вся справа у тому, наскільки людина вміє задовольняти потреби не лише свого тіла, але й свого духа. "Не хлібом самим буде жити людина" (Мт. 4.4). Вина євангельського багача в тому, що він, піклуючись про матеріальне, тимчасове, цілком забув про духовне, вічне.

Господь не забороняє людям помножувати свій добробут. Він благословляє людську працю. "Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мт. 5.45). Людині, що робить із свого майна собі божка – Мамону і йому одному служить, Христос говорить: "Нерозумний, – ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?" (Лк. 12.19). Скільки разів, прагнучи знайти собі спокою, вони не могли знайти його ні вдень, ні вночі. Що значить "їж та пий"? Скільки людина витрачає для того своїх сил, умінь, такого дорогоцінного часу нашого життя, віддаючи усе і йдучи на все, заради насичення свого черева і задоволення пристрасті до їжі та питва. Після перенасичення та сп'яніння у людини настають страшні моменти тривоги та розчарування, туги і нового пожадання. Девіз поганського натовпу Римської імперії: "Хліба й видовищ!" – свідчить про повний занепад культури й цивілізації, про повне духовне спустошення.

Євангельський багач пропонує своїй душі: веселися. Християнська релігія – релігія оптимізму, релігія радості, що охоплює наше земне життя і простягається у вічну будучність. І це зрозуміло. Хіба у нас немає причини радіти? Господь завжди з нами (Мт. 28.20), з нами Його сила і поміч. Він дав нам такі великі обіцянки, благодатні засоби і можливості спасіння, воскресіння і вічного життя. Проте, якщо будувати свою радість лише на швидкоплинному, матеріальному, то це буде не веселість, а прикрість, мука, зрештою – гірке розчарування. Ні спокій, ні їжа, ні питво, ні веселощі самі в собі не можуть слугувати людині задоволенням її потреб, не можуть надати їй повного блага і щастя. "Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя" (Ів. 6.27). "М(й Отець дає вам хліб правдивий із неба"; "Я – хліб життя; хто до Мене приходить, – ніколи не прагнутиме", – говорить Господь (Ів. 6.32, 35).

Крім земних благ Господь дає нам блага і дари духовні. Від нас вимагається гармонійне поєднання тих та інших дарів і мудре їхнє використання задля слави Божої і для свого вжитку. І не варто все своє життя перетворювати на гонитву за примарним щастям. Щастя, для того, хто його правильно сприймає, – завжди поруч. Таке щастя для людини усвідомлювати, що вона не лише син землі, але й неба, що життя її має бути не звірячим, а людським у найвищому та найглибшому розумінні цього слова. Лише в мудрому поєднанні турбот про Божественні дари як духовні, так і тілесні ми досягаємо справжнього багатства, спокою та радості. З таким ставленням до речей Господь не назве нас нерозумними, як назвав євангельського багача, а "благословенними Отця" Його (Мт. 25.34).

На початок сторінки

Смотрите подробности амалаки купить здесь.