Твори о. Гавриїла Костельника


 

Роман Конь,
МДА

ПРО ПРАЦЮ «ВІДРОДЖЕННЯ ЦЕРКВИ»

Політичні потрясіння в світі в першій третині XX ст., що в черговий раз перекроїли політичну карту Європи, відбилися в міжвоєнний період на релігійних настроях західних європейців і їх релігійних пошуках. Прот. Гавриїл Костельник відгукнувся на них в 1935 р. своєю роботою «Відродження Церкви», головна ідея якої полягає в тому, що релігією майбутнього буде християнство, представлене тільки Православ'ям, і конкретно Православною Церквою в Росії і в Україні після завершення гонінь на неї - вона зможе відродити релігію в світі. До цього висновку він прийшов після критичного огляду головних положень віри і принципів релігійного життя основних напрямів в християнстві: католицтва, протестантизму і Православ'я. Його міркування спиралися і частково увібрали в себе попередні богословські дослідження єресі, введеної Римсько-католицькою церквою після її відпадання від Православної Церкви, якими він займався до 1935 р., і надалі ідеї, викладені, в цій статті зустрічаються в його дослідженнях.

Спочатку своєї роботи, зробивши огляд релігійно-політичної ситуації в світі, прот. Гавриїл Костельник задається профетичним запитанням: якою буде релігія майбутнього? Але, перш, ніж дати відповідь, він пропонує читачеві ради об'єктивності дослідження відмовитися від «святого відчуття» прихильності до своєї конфесії, бо фанатично настроєному розуму марно міркувати про питання віри.

Згідно прот. Г. Костельника виконати історичну місію відродження релігії зможе конфесія, здатна задовольнити наступні умови: 1) подолати відчуження інтелігенції від церкви і від віри; 2) створити об'єктивні умови для відновлення єдності християнського світу і 3) богословські міркування не повинні суперечити природничо-науковим відкриттям.

Після цих міркувань він переходить до послідовного розгляду достоїнств і недоліків католицтва, протестантизму і Православ'я і робить висновки про перспективу кожного з них стати об'єднувальним центром християнського світу і його релігійного оновлення.

Критичний аналіз стану християнського світу він починає з Римської церкви. Відзначаючи зовнішню привабливість Римської церкви для деяких соціальних категорій, він відзначає, що її зовнішній блиск не може приховати безліч ганебних її історій і помилок, що показують, якою насправді вона є, і що пояснюють, чому впродовж другого тисячоліття Римська церква постійно розкладається і розпадається.

У ряді важливих причин розпаду Римської церкви він називає: “вічну революцію”, що виникла усередині неї після відпадання від Православ'я і відірвала від неї протестантів, англикан, старокатоликів, а також уніатів в Америці і в Європі. Бажання римської церкви зняти з себе відповідальність за руйнування церковної єдності прот. Г. Костельник пояснює “тільки самодурством, яке робить римську церкву непоправною”, а її спроба представити цей процес справою злої волі і помилки окремих осіб, є в XX ст. ознакою “сором'язливого обскурантизму”. Оскільки чинники, що привели до її розкладання були не випадковими, і входять в її богословську систему, то у Римської церкви немає шансів на добровільне повернення тих, яких вона вважає такими, що відпали.

Наступною причиною розпаду Римської церкви стало прийняття нею нових догматів, яких не знала церква першого тисячоліття, зокрема, догмата про примат (власті) римського єпископа, заснованого на підроблених документах. Використання підроблених документів прот. Г. Костельник розцінює як «першу і найбільшу фальш римської церкви”, і “безцеремонна фальсифікація історії Церкви і Євангелія... Ніяка інша Церква з цієї точки зору так не провинилася, як римська”. Внаслідок властивого їй цього внутрішнього пороку “римська церква ніколи не може бути щира, а завжди і скрізь повинна лукавити, перекручувати, тушувати дійсність”. Вона накопичила стільки помилок і настільки спотворила історію, що “створила свою власну християнську віру, яка зі всіх християнських конфесій має в собі найбільше язичницьких елементів, одідичених за старим язичницьким Римом”. Римську церкву ріднить з язичницьким Римом інститут папства, що перетворив римського єпископа за виразом прот. Г. Костельника в “світського царя і релігійного напівбога”.

Іншою помилкою Римської церкви є Філіокве (Filioque), що є «дійсно фальш, тобто єресь”. Торкаючись суті цієї суперечки, він підкреслює, що з науково-богословської точки зору Православна церква у цьому питанні має рацію.

Методологічною причиною помилок Римської церкви прот. Г. Костельник вважав схоластику, яка свого часу зіграла позитивну роль, але вона не зуміла зрозуміти її обмежених можливостей і її богослів'я потрапило в залежність від її понять, в результаті цього вона “стала “фабрикою догм” (особливо цим прославився тридентський собор). Прот. Г. Костельник рішуче критикує теорію догматичного розвитку, як «не відповідну духу Євангелія”, де сказано, що Христос відкрив Церкви все, що вважав потрібним.

Глибока секуляризація Римської церкви привела до панування механічності і формалізму, а значить фарисейства. «Стародавнє єврейське фарисейство, яке рішуче засуджується Євангелієм, виглядає дитячим в порівнянні з римським фарисейством. Римська церква – це велика новозавітна фарисейська церква”. Прикладом фарисейства є целібат духовенства, якого майже не дотримуються, а лише симулюють дівування, культивуючий конкубінат кліриків, що призводить до присипляння совісті і етичної байдужості.

До нововведень римської церкви він відносив і учення про св. Йосипа обручника, як найбільшого святого, а також поява свята Тіла Христового і культу серця Христового під впливом видінь істеричних черниць.

Підсумовуючи свій огляд стану Римської церкви, він робить висновок про те, що у цивілізованому світі у неї немає майбутнього, і вона може розраховувати на успіх тільки серед “диких і нехристиянських народів, які не знають її історії, а вона їх засліплює своїм блиском”. Поодинокі навертання до римської віри він пояснює тільки зовнішньою привабливістю Римської церкви. На закінчення він говорить, що з такими помилками Римської церкви нічого думати про возз'єднання церков.

В той же час він застерігає православних богословів не захоплюватися римським понятійно-термінологічним апаратом, їх вченням про Церкву, оскільки вони можуть привести до спотворення чистого учення Православної Церкви.

Після історико-богословського аналізу римської церкви прот. Г. Костельник переходить до огляду протестантизму, який він характеризує як антипод латинства: у них немає того, що складає суть католицтва... Позитивний внесок реформатов в християнство полягав, на його думку, в «очищенні гнилої атмосфери, створеної римською церквою в середніх віках». Але, як і всі революціонери, реформатори не уникнули крайнощів, які виявили нерозумінням ними природи Церкви і нездатністю відрізнити зміст віри від тимчасових способів і форм її виразу і проповіді. Тому протестантизм також не може претендувати на об'єднання всього християнського світу і його відродження.

Потім прот. Г. Костельник переходить до Православ'я. Православна церква в Росії і в Україні, незважаючи на гоніння більшовиків і на її важке становище, є єдиною надією на відродження християнства і релігії взагалі. «Якщо з неї не вийде відродження Церкви, то у наш час його взагалі не варто чекати», – вважав Костельник. Через ці гоніння більшовиків російсько-українська церква увінчалася мучеництвом зіставним тільки із стародавньою церквою і, тим самим, вона здобула собі симпатії всього християнського світу.

Православна церква на відміну від Римської церкви і протестантизму, завжди була непогрішимою у віровченні і «не має ніякої історичної фальші», а, крім того, «у неї найбагатший і красивіший правильно поставлений і розвинений культ», що є «геніальним творінням грецького духу». Завдяки всьому цьому православні прославляють Бога так, як ніхто інший на землі. Проте західна людина не має навіть найзагальнішого уявлення про багатство Грецької церкви, оскільки, вона «очманіла своїм гордим кліром, що з упередженням ставиться до всього «схизматизму». Тому для відродження Церкви необхідно пустити Грецьку церкву на захід, щоб там дізналися про неї. Частково, це відбувається завдяки російським і українським емігрантам, висланим на захід російською революцією.

Проте в цьому оптимістичному прогнозі звучить і мінорний мотив: прот. Г. Костельник вважає, що вся папська церква не возз'єднається з Православною, але Римська церква розколеться і її частина з'єднається з Православною Церквою.

Слабкою стороною Православної церкви він називає відставання народів, що сповідають її віру, в культурному відношенні, оскільки вони «втратили» другу половину середніх віків із-за свого важкого політичного становища, і лише недавно вони, за винятком Росії, звільнилися від нього. У зв'язку з цим, перед Православною Церквою стоїть завдання пристосування до нових умов свого існування. Зокрема, бажано переглянути вимоги до одягу священнослужителів, зробити її схожою на одяг протестантських пасторів.

Завершуючи свою статтю, прот. Костельник висловлює надію на те, що до відродження православної Церкви могла б підключитися і уніатська галицька церква, але за однієї і неодмінної умови – якщо вона відмовиться від єретичних догматів, винайдених Римською церквою: «В потрібний час вона (уніатська церква – Р.К.) повинна досягти такої духовної зрілості, щоб скинути з себе окови жахливої римської фальші і полонення», тобто вона повинна відмовитися від вчення про примат римського папи, про його непомильність, від Філіокве, від целібату, від латинського вчення про Євхаристію, і свят з нею зв'язаних, а також всього того, що її пов'язує з римською церквою, або, інакше кажучи, стати по суті православною, якою вона була до унії з Римом.

Прот. Г. Костельник не мав наміру пасивно спостерігати за очищенням уніатської церкви. Він прямо пише, що «в духовному відродженні бажає брати активну участь, тому і написав деякі дослідження на цю тему». Проте свій публічний виступ в 1935 р. він вважає передчасним, оскільки за обставинами часу не зміг би зробити нічого для цієї великої мети або навіть міг би нашкодити цій справі. Але він виразив впевненість, що прийде той час, коли його в боротьбі за правду «битимуть» всякі недоучені василіани», і їм дадуть гідну відповідь ті, хто буде на його стороні.

 

Головна | Біографія | Твори | Собор | Про о.Гавриїла | Фотогалерея | Контакти
© 2008 Львівська єпархія УПЦ. All Rights Reserved