News

СЛОВО ПРО ЮВІЛЯРА – ВЛАДИКУ АВГУСТИНА

28 червня - день пам'яті блаженного Августина - Львівська єпархія Української Православної Церкви святкує по-особливому, бо цей день - є днем Ангела Правлячого архіпастиря Високопреосвященнішого архієпископа Львівського і Галицького Августина.

15 років тому з ім'ям цього великого святого був пострижений у чернецтво протоієрей Адам Маркевич. Потім ієромонаха Августина було піднесено до сану архімандрита, а незабаром його нарекли єпископом богоспасаємого града Львова і рукопоклали у архієрея.
Сьогодні, оглядаючись на 15 років назад, можна однозначно сказати: духовенство та вся православна громада Львівщини вдячна Господу і щаслива, бо якби тоді, у 1992, на рубежі страху та невизначеності, не сильна віра та непохитна мужність Владики, котрий, взявши на свої плечі тягар архіпастирства на Галичині, крок за кроком ніс свій нелегкий хрест, показуючи вірним приклад смирення та терпеливості, одному Богові відомо, що могло б бути з православною Львівщиною.

Цього ж року подвійний ювілей: 55 років Владиці та 15 років його архіпастирської хіротонії.

Високопреосвященніший архієпископ Львівський і Галицький Августин (в миру - Адам Іванович Маркевич) народився у селі Глушковичі Лельчицького району Гомельської області на Білорусі 7 квітня 1952 року, коли Церква урочисто святкує Благовіщення Пресвятої Богородиці.

З 1955 року сім'я Маркевичів стала жити на Житомирщині, куди направили отця Іоана після священицької хіротонії: спочатку в селі Журбовичі Олевського району, а потім в селі Мелені Коростенського району, де о. Іоан був настоятелем церкви 41 рік, аж до самої кончини. Діти священника жили звичайним сільським життям, працювали на землі, гралися, товаришували з іншими сільськими дітьми, старанно навчалися. Власним прикладом виховував батько у своїх чотирьох синів та двох доньок почуття обов'язку. Не було жодного випадку, щоб отець Іоан відмовив парафіянам у допомозі, пораді. Діти ніколи не бачили, щоб батько був нещирим, виявляв малодушність чи не дотримував слова, ніколи власні інтереси не ставилися вище служіння Богу і людям. Жити церковним духом - було для сім'ї Маркевичів так само природно, як дихати. Домашній устрій, молитва, піст – абсолютно все було підпорядковане церковному уставу. Як дім наповнюється теплом від домашнього вогнища, так їхня сім'я зігрівалася молитвою батька і матері: протоієрея Іоана і Катерини Архипівни.

Коли ж підріс старший син Адам, на сімейній раді було прийняте рішення, що йому треба отримати світську професію. Попри бажання займатися радіоелектронікою, батько благословив вступати до медичного училища. Проти власної волі вступив, але через декілька місяців навчання так захопився, що, якби потім не став священнослужителем, можливо обрав би фах хірурга-травматолога.

Після закінчення училища в 1971 році працював на станції швидкої медичної допомоги в місті Рівному.

Потім служив в армії з 1971 по 1973 рік. Допитливий розум намагався увесь час працювати над собою: там, у військах, майбутній Владика здобув три військові спеціальності.

Демобілізувався... До сьогодні зберіг про армію тільки добрі спогади.

Юний Адам почав готуватися до вступних іспитів у семінарію, бо «питання: вступати чи не вступати до семінарії - не стояло, адже все наше життя було спрямоване на служіння Богу. Я і мої брати усвідомлювали, що ми повинні стати священиками, адже бажаючих і спроможних стати священнослужителями було дуже мало. І хто, як не ми, сини священика, повинні були продовжувати церковне служіння в період атеїзму», - говорить Владика.

Знання були настільки глибокими, що Владику після екзаменів прийняли одразу на другий курс Московської Духовної Семінарії.

«В 60-ті роки по всій країні сотнями закривали храми, ліквідовували парафії. До числа знятих з реєстрації потрапив і храм, де служив мій батько. І ось простий сільський священик їде до столиці відстоювати свою парафію. О. Іоан пройшов усі інстанції, зустрівся навіть зі Святішим Патріархом Олексієм І. Але, на жаль, після особистої телефонної розмови Патріарха з уповноваженим у справах релігій СРСР батькові було повідомлено, що тут вже ніхто не допоможе. Він у відчаї: «Що ж робити, Ваша Святосте?» - «Молися Преподобному» - відповів Патріарх, маючи на увазі преподобного Сергія Радонезького. Як молився і про що просив батько великого угодника Божого, він не розповідав. Але, коли повернувся додому, люди зустрічають і плачуть від радості: «Отче, чудо! Церкву нашу відкрили!». Після цієї історії Троїце-Сергієва Лавра стала нашою родинною святинею», - пояснює Владика про свій вибір.

У 1975 році, після закінчення Московської Духовної Семінарії за першим розрядом, був прийнятий до Московської Духовної Академії. В цьому ж році ректором духовних шкіл архієпископом Дмитровським Володимиром (нині - Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України) був рукопокладений в сан диякона, а в 1976-му році – ним же в сан священика…

«Якщо говорити про династію Маркевичів-священнослужителів, то започаткував її мій батько протоієрей Іоан і його рідний брат протоієрей Володимир. Їх батько займався лісовим господарством, мати – донька коваля. Обидва мої дідусі були сильними, мужніми, порядними, роботящими. Обидва були на фронті. Дід Стефан загинув, як і його старший син – прикордонник. Жили вони до війни в білоруському селі Глушковичі на кордоні Білорусії, Польщі та України. В роки Великої Вітчизняної війни все село, яке німці спалили разом з частиною населення, пішло в ліс, багато з них стали партизанами. А батько з братом та іншими підлітками партизанили в загонах Ковпака. Селяни в лісі облаштували церкву-землянку; там відправляли служби Божі, молебні, відспівували загиблих. Прості люди воювали не за режим, не за Сталіна, а за Батьківщину, за батьківську землю, за майбутнє своїх дітей і просили Божої допомоги в цій війні. Саме з цієї землянки і належить вести відлік нашої священничої династії. Всі мої брати – Михайло, Парфеній та Стефан – стали священиками, всі благочинні, двоюрідний брат - архімандрит Агафодор, намісник патріаршого Донського монастиря в Москві, сестри – дружини священиків», - так характеризує свою родину Владика.

Ще школярем, маючи велике бажання до навчання, подорожей і всього цікавого, почув слова популярної в той час пісні про Сахалін. Як він мріяв поїхати тоді на цей далекий острів!... І коли відкрився своєму учителеві і духівнику, о. Інокентію, той йому сказав: «Навіщо на Сахалін. Давай краще на Камчатку». Тоді планувалося відкриття православної парафії на півострові, де не залишилося жодної церкви. Але судилося йому побувати на Камчатці лише через 30 років уже відомим архієреєм у складі офіційної делегації з нагоди 300-річчя Православ'я на півострові. А тоді, у далекому 1977, запропонували з 50-ти вакансій самому обрати парафію. Так, студент третього курсу заочного сектору Московської Духовної Академії молодий священик Адам Маркевич їде на Житомирщину, де у 1977–1978 роках є настоятелем свято-Георгіївської церкви в с. Білилівці, а з 1978 по 1992 рік несе пастирське служіння у місті Коростені, де за 14 років відкривається талант пастиря і духівника.

У ці ще непрості для Церкви часи, о. Адам на своїй парафії організовує недільну школу для дітей, катехизаторські курси для дорослих та педагогів шкіл.

В Коростенському будинку для людей похилого віку була відкрита чи не перша в Україні домова церква. Пастирське слово отця Адама звучало в військових частинах та серед засуджених.

Серед численних нагород та відзнак зберігаються як особливі реліквії листи зі словами вдячності від Коростенської пастви: «Отче Адаме. Ви - наша радість, наша втіха, бадьорий, завжди радісний, втішить, заспокоїть, просвітить духовно… Він для нас, як сонечко, що зігріває в наших тілесних немочах, наше життєдайне джерельце, чуйний та добрий пастир».

Запальний і нестандартний характер проявляється у Коростені: отець Адам розпочинає будівництво храму святої рівноапостольної княгині Ольги, доля якої мала відношення до колишньої столиці древлянського князівства. Дивний поворот історії! Більше тисячі років тому язичниця Ольга за непокору наказала спалити Коростень, а сьогодні коростенці, з ініціативи свого священика, моляться в новозбудованому храмі, освяченому у її ім'я.

Не довелося отцю Адаму завершити будівництво храму, тому що Богу було угодно поставити його на вище служіння – архіпастирство. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 вересня 1992 року митрофорному протоієрею Адамові Маркевичу, після постригу в чернецтво і піднесення до сану архімандрита, визначено бути єпископом Львівським і Дрогобицьким.

«Архієреєм вибраний не за заслуги, не за дари, а тільки Промислом Божим. Я в єпископи не збирався, і бути ним вважав себе негідним. Але коли Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир сказав, що «треба йти на Львів», що кандидатуру на такий складний регіон підшукати важко, «а тобі я довіряю», - для мене це був наказ. Мені сказали: треба рятувати єпархію, правлячий архієрей перейшов в розкол, і люди, що залишилися в лоні канонічної Православної Церкви, незважаючи на жорстокі гоніння, опинилися без архіпастиря», - згадує Владика про своє обрання на кафедру…

20 вересня 1992 року в Трапезній церкві Успенської Києво-Печерської лаври за Божественною Літургією Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, архієпископ Іриней, єпископи Іоанікій, Антоній та Іполіт здійснили хіротонію архімандрита Августина (Маркевича) у єпископа Львівського і Дрогобицького.

Прибув Владика до Львова у світському одязі. Вийшов з поїзда… Навколо звична вокзальна обстановка. Куди йти?..

«І тут підходить до мене один чоловік у світському одязі і каже:
- Ви - Августин?
- Так, - відповідаю.
- Єпископ?
– Так.
- Ходімо.
І лише в безлюдному місці взяв перше благословення», - згадує Владика про своє перше знайомство з кафедральним містом.

Прибувши на Львівську кафедру, Владика побачив Промисл Божий у своєму архіпастирському служінні на Галицькій землі: день його архієрейської хіротонії співпав з днем мученицької кончини протопресвітера Гавриїла Костельника, видатного поборника Православ'я в Західній Україні, а отже, Сам Господь визначив новому архіпастирю продовжувати справу отця Гавриїла. На могилі протопресвітера організовані регулярні заупокійні богослужіння, а в 2005 році Владика відвідав його батьківщину, - село Руський Керестур у Сербії, де молився за упокій великого пастиря Галицької землі, познайомився з музеєм та школою ім. Костельника.

Як виявилося, після приїзду Владики Львівська єпархія складалася з 15 парафій, була позбавлена не лише кафедрального собору, єпархіального управління і будь-яких засобів до існування, але навіть не мала юридичного статусу і печатки. Всі ці проблеми важкою ношею лягли на плечі новому архієрею. Але благословення «Молись», дане багато років назад Святішим патріархом його батьку, він ніколи не забував і молився, постійно звершуючи богослужіння і проповідуючи слово Боже. Одночасно почалися регулярні відвідування всіх владних структур, постійні поїздки на парафії, зустрічі з віруючими і невіруючими – Владика став стукати у всеможливі двері, щиро вірячи Євангельським словам: «Стукайте і відчинять Вам» (Мф. 7,7). І справді відчинили: уже через рік Львівська єпархія набула юридичного статусу, почали вертатися з розколу священики разом з парафіянами, до єдиної в Львові свято-Георгіївської церкви потягнулася інтелігенція, незабаром для активізації просвітницької і соціальної роботи серед мирян за благословенням і при безпосередній участі Владики було організовано братства і сестринство, недільні школи, архієрейський і дитячий хор, катехизаторські курси, почали виходити у світ друковані видання: газети «Світло Православ'я», “Церква і молодь”, журнал для дітей «Божа нивка», газета для ув'язнених «Помилуй і спаси» та інше.

Львівська єпархія унікальна, бо в один з найважчих періодів в своїй історії зросла якісно, і кількісно: кількість парафій збільшилася в 4 рази, зведено більше десяти нових храмів, після 300-річної перерви відродилося чернецтво – відкрито свято-Преображенську жіночу обитель. Зараз у Львівській єпархії діють Вищі Богословські Курси, які дають духовну освіту усім бажаючим православним християнам.

Владика проводить широке соціальне та просвітницьке служіння: за його благословенням та при безпосередній участі організована духовно-пастирська опіка в усіх військових частинах та підрозділах, які дислокуються на Львівщині, у ветеранських організаціях, в усіх виправних закладах, в будинках для людей похилого віку, дитячих будинках, сиротинцях, в психіатричній лікарні, навчальних закладах.

Владика зазначає, що “соціальне служіння – необхідна складова в діяльності Церкви, яка є «організмом любові». Служіння для Церкви не є самоцінною метою, ні засобом для навернення. Це – органічний вияв присутності Церкви в суспільстві. Для Церкви так само природно турбуватися про немічних, ув'язнених, знедолених, як природно для сонця – гріти, а для води – зволожувати».

Особливу увагу Владика приділяє духовному і моральному вихованню молоді, адже відомо, що від цього залежить майбутнє Церкви і суспільства. Тому він – частий гість у навчальних закладах та молодіжних організаціях. За благословенням та при безпосередній участі Владики при Львівській єпархії організовано молодіжне братство, молодіжний хор, театральну студію, художню школу та гурток рукоділля, щороку проводиться єпархіальний фестиваль церковної творчості для дітей та юнацтва, у якому беруть участь представники парафій Львівської єпархії, організовуються свята Різдвяної ялинки.

За благословенням архієпископа Львівського і Галицького Августина діють єпархіальні відділи: релігійної освіти і катехизації, місіонерський, видавничий, соціальний, по роботі з молоддю, паломницький, військовий, по опіці засуджених, а також єпархіальна прес-служба. Налагоджені тісні зв'язки з обласною владою, обласними управліннями МВС, освіти і культури. Відкрито церкви, молитовні кімнати та каплички у військових частинах, виправних колоніях, будинку для людей похилого віку. За благословенням Владики організовано читання неусипної Псалтирі, перекладається Божественна літургія для людей з вадами слуху, постійно надається посильна матеріальна допомога бідним і нужденним.

Львівська єпархія підтримує тісні стосунки з Генеральними консульствами Російської Федерації, Польщі та Чехії, почесними консульствами у м. Львові, національними культурними товариствами.

Свій досвід та знання Владика передає юному поколінню – студентам Почаївської Духовної Семінарії, де уже 4 рік викладає порівняльне богослов'я.

Діяльність Владики добре відома поза межами Львівської єпархії, тому Свята Церква неодноразово покладала на нього важкі завдання. Владика у 1995-2002 рр. був духівником Спілки Православних Братств України, з 1997 до 2001 року - духівник Спілки Православної молоді України Української Православної Церкви. Архієпископ Августин очолював делегацію УПЦ на переговорах з УГКЦ в м. Відні (Австрія) в 1998 р., а також делегацію РПЦ на переговорах з Ефіопською Церквою в м. Аддіс-Абеба (Ефіопія) в 2007р.

Був членом комісії з діалогу між Руською Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою в Женеві (Швейцарія) в 1994 р., і в Москві (Росія) в 1995 р. Брав участь в міжнародних конференціях, нарадах, зустрічах, переговорах: церковних, наукових, військових, з тюремного служіння (в т.ч.: м. Москва, (Росія), м. Мінськ (Білорусь), м. Ясси (Румунія), м. Варшава (Польща), м. Багдад (Ірак), м. Таллінн (Естонія), м. Вашингтон (США), м. Торонто (Канада), м. Лондон (Великобританія), м. Штутгарт (Німеччина), м. Страсбург (Франція), м. Белград (Сербія), м. Софія (Болгарія), м. Афіни і о. Родос (Греція), м. Йоганнесбург (Південно-Африканська Ркспубліка) м. Петропавловськ-Камчатський (Росія) та інші. Постійний учасник Міжнародних загальноосвітніх Різдв'яних Читань і Всесвітнього Руського Народного Собору.

За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира Владика був головою Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Почаєві і в Києві, членом Оргкомітетів, міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Криму і Запоріжжі, а також відповідальним за організацію і проведення різних профільних церковно-світських науково-практичних конференцій у 1996-2007 рр. З 1997 р. Владика Августин - відповідальний за діяльність комітету взаємодопомоги і захисту Православ'я у західних областях. З 1999 р. - Голова Опікунської ради Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів.

З 26 лютого 1994 року Владика є членом Синодальної Богословської комісії Руської Православної Церкви, з 1996 року очолює Синодальну Богословську комісію Української Православної Церкви.

Архієпископ Августин високо оцінює присутність представників Церкви, як священників, так і мирян, у Збройних Силах. “Метою такої роботи має бути не лише задовільнення релігійних потреб військовиків, але і полегшення адаптації у військовому середовищі молодих солдат-призовників, усунення антиморальних явищ, налаштування нормальних взаємин у військових колективах, самовіддане служіння своєму народу і Батьківщині”. Зважаючи на таку позицію, з 6 грудня 1996 року Владика - Відповідальний за зв'язки Української Православної Церкви з Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ, а уже з 1999 р. очолює Синодальний відділ УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України. Владика не боїться труднощів. У самий розпал подій «військовий» єпископ відправлявся в Придністров'я, сім разів відвідував українських миротворців у Косово, двічі був в Іраку, в тому числі і під час перебування там наших миротворців.

Регулярно бере участь в нараді розділів капелланских служб Європи і Північної Америки, які представляли армії держав НАТО. Владика не лише тактик, але й стратег. Наприклад, кілька років тому він запропонував створити Міжнародну асоціацію керівників капелланских служб Збройних Сил. Він заявив, що «капелани у військах повинні контролювати діяльність своєї пастви і нести за неї повну відповідальність. Не менш важливо впливати і на волаючу бездіяльність в деяких випадках. Дана асоціація могла б допомогти підвищити етичні принципи в арміях різних країн».

З 2003 р. архієпископ Августин є повноважним представником Предстоятеля УПЦ в Верховній Раді України, апарат якого формулює позицію Церкви і виробляє рекомендації для православних парламентаріїв в питаннях, які стосуються православного віровчення, церковних канонів, традиції, християнської моралі тощо.

Чотири рази Владика відвідував Святу Землю, тричі - Афон, в тому числі в складі офіційної делегації РПЦ в 2006 році. У 1994 р. був свідком сходження Благодатного вогню на Гроб Господній і співслужив Блаженнішому Патріарху Єрусалимському на нічній Пасхальній літургії.

Шляхи його архіпастирської проповіді пролягли не тільки суходолом, але через море та повітря.

Владиці часто доводиться бути першим: організував тримісячний хресний хід на підтримку канонічного православ'я, присвячений пам'яті святого великого рівноапостольного князя Володимира,з чудотворними іконами «Почаївська», Успення «Києво-Печерська», подолавши 12,5 тисяч кілометрів дорогами всіх православних єпархій України.

Архієпископ Львівський і Галицький очолив перший Морський хресний похід на військових кораблях під українським і російським прапорами, присвячений канонізації адмірала Ушакова. Великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» ВМС України і такого ж класу - «Ямал» ЧФ Росії пройшли минулим влітку по Чорному і Азовському морях із заходами в російські і українські порти. На борту - ікони святого воїна Феодора Ушакова з частинкою його мощів, чудотворний мироточивий образ царя-мученика Миколи II і інші святині.

Ще очолив хресний хід з частинкою мощів святого Феодосія Чернігівського по заражених радіацією районах навколо Чорнобильської АЕС. Також вперше в історії Церкви організував унікальний «хресний років» на літаку АН-26 над Україною – з дорогоцінними київськими, курськими і московськими іконами. На висоті більше 5 тисяч метрів під час польоту в небі здійснено п'ять Божественних літургій, для чого особисто сконструював спеціальний престіл!

За свою активну діяльність в 1998 р. піднесений до сану архієпископа, а рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 листопада 1998р. має титул має титул Львівський і Галицький. Архієпископ Августин став Лауреатом премії міжнародного Фонду святого Андрія Первозванного 1996 року, нагороджений церковними орденами: преподобного Нестора Літописця (1998), святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (1999), орденом «Різдво Христове - 2000» 1 ст. (2000), орденом Польської Православної Церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини (2001), орденом преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських II ст. (2002), орденом Білоруської Православної Церкви преподобної Євфросинії Полоцької (2002), орденом преподобного Сергія Радонезького ІІ ступеня (2007), державним орденом РФ “Дружби” (2004). Має ряд відомчих нагород силових структур і різних громадських організацій, в тому числі міжнародних.

Мабуть, важко знайти куточок на землі, де б не побував владика Августин: від Камчатки до Америки, від Соловків до Антарктики.

Владика співслужить Патріархам

і очолює Літургію по чину апостола Якова

благословляє сам і прислухається до настанов старців; хрестить дітей та проводжає в останню путь; дає поради мирянам і сам радиться з духовенством; зустрічається з Президентами і відвідує будинки престарілих, водить усі види наземного транспорту і літає за штурвалом військово-транспортних літаків,

може спасти потопаючого і плигнути з парашутом; може надати невідкладну допомогу і полагодити приймач; уміє знайти потрібне для слухача слово, але й сам потребує молитовної підтримки, бо архієрейське служіння – це важкий хрест, уквітчаний трояндами почестей і слави з шипами сліз і неудач.

Сьогодні своїм першочерговим завданням Владика вважає виділення земельної ділянки та будівництво кафедрального собору і єпархіального управління, вирішення міжконфесійних конфліктних ситуацій на окремих парафіях, а найголовніше – спасення своїх вірних.

СЛОВО ЮВІЛЯРА

Що воздам Господеві за все, що Він дав мені? (Пс. 115, 3)

У цей святковий день, перш за все, хочу подякувати Господеві за Його щедрі і багаті дари. Дякую Богові за дар життя, за чудових батьків: протоієрея Іоана і матінку Катерину, за їхню любов і мудрість… Дякую за Батьківщину, за тиху, ніжну красу Білорусі і за пишну вроду України… Дякую за святе Хрещення, за віру Православну, за щастя народитися в ній і у ній зростати… Дякую за братів і сестер, за нашу велику, дружню сім'ю. Дякую, що всіх нас, недостойних, покликав Господь на Свою службу, що всі ми спозарання трудимося у Його винограднику. Дякую, що показав мені Господь життя і навчив любити його…