Архієпископ Львівський і Галицький Августин,
Голова Синодальної Богословської комісії
Української Православної Церкви,
Голова всеукраїнського об'єднання
громадян “Путь православних”ДУХОВНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
(23 січня 2007 р., м. Ковель Волинської обл.)Тема нашої конференції мене особисто хвилює вже давно. Декілька років тому наша єпархія зініціювала круглий стіл за участю представників християнських конфесій та ЗМІ Львівщини, на якому було прийняте за нашим проектом звернення до журналістів, видавців, працівників теле- і радіокомпаній із закликом бути відповідальними за свою продукцію, особливо щодо свідомої чи несвідомої пропаганди насильства, розпусти, культу споживання і наживи. Важливим було те, що цей документ підписали всі представники основних християнських конфесій Львівщини.
Слава Богу, що у кінці минулого року під час зустрічі членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з лідерами Партії регіонів, коли я висловив побажання організувати усі здорові сили українського суспільства навколо цієї теми і нарешті почати щось робити, - усі мене підтримали. Дякую Юрію Олександровичу Болдирєву за те, що він став ініціатором нашої конференції. Прошу взяти до уваги, що саме у лоні УПЦ починається справжня робота у цьому напрямку. Хочу зазначити, що після закінчення роботи нашої конференції ми поставимо кому, а не знак оклику чи крапку. Наступною буде всеукраїнська конференція. А Ковель для початку ми обрали тому, що ваша організація “Путь православних” є однією з найбільш активних і дійових в Україні.
Проблема духовної безпеки загалом - це необхідність забезпечення належного функціонування всієї духовної сфери суспільства. “Саме в духовній сфері формуються ціннісні засади суспільства, виробляються духовні блага і задовільняються духовні потреби людини, нації та людства завдяки функціонуванню соціокультурних інститутів (релігії, науки, освіти, мистецтва). Внаслідок цього формується духовний потенціал суспільства сталого розвитку, культура безпеки як відповідь на виклики глобалізації та реалізація потреби самозбереження людського роду. Але підгрунтям для функціонування духовної сфери є вищі цінності як духовні сенсоутворювальні засади існування людства. Вони забезпечують духовну сталість і цільність людини, моральне здоров'я суспільства, його духовний імунітет і добру волю”. Втрата людиною, суспільством духовних цінностей супроводжується втратою життєвих орієнтирів, ціннісним вакуумом, і, як наслідок, руйнується духовний, морально-вольовий стрижень особистості, настає духовна криза соціуму.
В сучасних умовах розвитку українського суспільства, за наявності економічної та політичної кризи в державі, з відчутним впливом процесів глобалізації та євроінтеграції, актуалізується проблема збереження духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації українського народу. Ця самоідентифікація є неможливою без універсальної ціннісної системи, що спирається на вищі духовні та моральні засади.
Крім того, духовні цінності, функціонуючи як специфічні сенсоутворюючі джерела існування людини та серцевина механізму самоорганізації безпеки суспільства набувають значення важливого чинника соціально-політичної стабільності держави та стають провідними критеріями її сталого просування.
Одночасно з цим, держава повинна забезпечити своїм громадянам право і надати можливість задовольняти свої духовні потреби на умовах рівності для всіх соціальних, національних, конфесійних груп населення. Без цього неможливий розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.
Тому духовні цінності, як пріоритети національних інтересів, визначені Законом України «Про основи національної безпеки України» і розглядаються як складові частини загальної національної безпеки, тобто у нашій державі існує законодавче підгрунтя для формування правового поля, що визначає духовні пріоритети і забезпечує захист національних інтересів у сфері духовного життя українського суспільства.
Проте, попри нагальну потребу, повне осмислення духовної безпеки як важливої проблеми українского суспільства, на жаль, поки що не відбулося. Невідкладність цієї проблеми викликана кількома важливими чинниками, які характеризують сучасний стан українського суспільства.
Це криза основ світогляду, зумовлена руйнацією старих та несформованістю нових пріоритетів в умовах пострадянської дійсності. Це сприяє розмиванню національних і традиційних цінностей українського народу та уможливлює маніпуляцію свідомістю громадян в інтересах окремих політичних груп або неорелігійних псевдо-духовних організацій.
Така невизначеність спричинила духовну маргіналізацію значної частини населення країни, відсутність у неї духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації, що також дає вільний простір для нав'язування масовій свідомості невластивих нашому народові цінностей, а саме – примітивних утилітарних смислів споживання і репродуктивного існування як наслідків глобалізаційного процесу. Більше того, для можливості маніпуляцій масовою свідомостю зараз з'явились потужні інформаційні технології.
Треба також враховувати, що в Україні існує поляризація ідеологем і відповідних цінностей у суспільстві. Вона знайшла відображення в різній спрямованості геополітичних інтересів та в різному баченні подальшого розвитку країни. Ця поляризація може привести до розколу нації.
Таким чином, ми бачимо, що для повноцінного життя суспільства та його сталого розвитку необхідне функціонування певних об'єктів духовної сфери. Такими об'єктами є: свідомість (індивідуальна, національна, суспільна); свобода думки, світогляду та переконань; духовна культура і духовні цінності; релігійні інститути (Церква); інтелектуальна діяльність, соціокультурні інститути (наукові, мистецькі), стабільне функціонування яких забезпечує духовні потреби соціуму. Вони потребують захисту з боку держави і суспільства.
Отже, ми можемо окреслити основні групи загроз і небезпек, що виникають у духовній сфері і несуть загрозу і їй самій, і всьому суспільству. Якщо визначати сутність поняття “джерела загроз духовної безпеки”, то це – форми впливу на духовну сферу суспільства, що спрямовані на руйнування культури, опанування масовою та індивідуальною свідомістю і її ціннісним змістом з метою дестабілізації суспільства й керування поведінкою у політичних, комерційних і кримінальних цілях.
Треба взяти до уваги, що загрози в духовній сфері хоча й мають прихований характер, проте негативно впливають на соціально-політичні процеси і безпеку суспільства.
До першої групи можна віднести небезпеки руйнування духовного світу людини, що загрожують становленню її свідомості, світоглядним основам, свободі думки, переконань, інтелектуальної діяльності.
Друга група – це загрози усталеному функціонуванню всіх форм суспільної і масової свідомості та ментальності.
До третьої групи доцільно віднести загрози розвиткові культури всього українського суспільства, його етнічних і конфесійних спільнот, а також функціонуванню соціокультурних інститутів.
До загроз функціонуванню духовних засад українського соціуму дослідники відносять поступове витіснення вищих цінностей та ідеалів прагматичними, технократичними орієнтаціями, глобалізаторськими імперативами мислення.
Дедалі більшу загрозу створює девальвація моральних цінностей, культурних національних традицій, т.зв. загально-людських цінностей. Це все створює певний духовний вакуум, наслідком чого стає моральний та правовий нігілізм, пропаганда культу жорстокості та насильства, блюзнірства щодо національних і релігійних святинь.
Поширювана через ЗМІ та Інтернет мораль вседозволеності, яка пропагується в основному серед молоді, вже межує з аморальністю, на фоні зростання залежності користувачів від всесвітньої павутини, від комп'ютерних технологій. Це призводить до психічних захворювань, соціальної апатії.
Доцільно також означити гуманітарні, техногенні та екологічні загрози, що виникають як наслідок наукової діяльності. Моральність використання наукових знань також має відношення до духовної сфери життя.
Загрозою для сталого розвитку поліетнічного, поліконфесійного українського суспільства аналітики вважають також вплив ксенофобних, радикально націоналістичних тоталітарних та екстреміських ідеологій. Використання політичними партіями ідеологем, що засновані на протилежних ціннісних системах, спекуляція на світоглядних суперечностях загрожують Україні соціально-політичною кризою.
Не втрачає свого деструктивного впливу на суспільство, на сталість його соціальних відносин, а отже і на безпеку, діяльність нетрадиційних неорелігійних культів та тоталітарних сект, псевдодуховних і неформальних організацій. Вони нав'язують свідомості людей власні, часто антисоціальні цінності, розривають родинні зв'язки, пропагують соціально-політичну індиферентність. Така діяльність розцінюється як форма духовного насильства.
До загроз духовній безпеці відноситься також можливість втручання в духовний світ особистості і з боку держави, і з боку політичних, комерційних та інших груп. Це межує з духовним насильством та є порушенням права на свободу думки, світогляду і переконань. В умовах формування в Україні громадянського суспільства протидія цій загрозі набуває актуального значення.
Потрібно вказати на ще одну небезпеку стабільному функціонуванню суспільного життя і виокремити її з певних причин. Це - несформованість високих духовних ідеалів, здатних об'єднати строкате українське суспільство в єдину політичну націю.
Ця складність, а також неможливість встановити чіткі критерії, що відповідають сталому й здоровому стану духовності суспільства, полягає в намаганні визначити ці чинники поза релігією, поза Церквою, хоча вони і визнають що кореляція у масовій свідомості понять “духовність” та “релігійність” є істотною не лише з точки зору генезису поняття “духовність”, а й його змісту. Немає ніякої духовності поза релігією, не може бути ні духовного мистецтва, ні духовності в науці поза Церквою, яка є носієм духовних цінностей. Крім того, наразі лише Церква проголошує головною метою своєї діяльності формування моральних якостей і духовних ціннісних орієнтирів людини.
Такі ідеали і цінності мають становити засади для визначення національних інтересів та підгрунтя духовного потенціалу, що відображає спроможність нації відстоювати свою незалежність і безпеку. Справа ще й в тому, що дослідники проблем духовної безпеки вважають, що духовний потенціал суспільства формується завдяки функціонуванню соціокультурних інститутів, до яких вони відносять: “інститути науки, освіти, мистецтва, релігії”. При чому релігія ними ставиться через кому і при кінці. Тобто тут допускається помилкове, з нашої точки зору, трактування релігії як складової частини культури. Адже насправді культура виникла на релігійному підгрунті, вона вторинна по відношенню до неї і їй завдячує своїми особливостями. Ментальність народу прямо пропорційна до сповідуваної ним релігії. Так, на конфуціанстві виникла культура Китаю, на ціннісних засадах ісламізму створена культура арабського Халіфату. Протестантська етика вплинула на соціокультурний розвиток Західної Європи.
Культура України-Руси розвинулася на духовних засадах християнства, а саме, Православ”я, яке вплинуло на економічний, політичний, соціальний розвиток країни. В духовній сфері сформувалася так звана “душа народу” – тобто саме те найвище, найчистіше і найкраще, по відношенню до чого народ себе самовизначає. І це найвище, найкраще, найчистіше виражають православні святі, які власне і є істиними носіями духовних цінностей. Колись наш народ називав себе “Русь Свята”. Це означає, що він оцінював своє життя, свої падіння і свої досягнення порівнюючи їх з кращими із своїх синів, і кращими, перш за все, в царині моральної досконалості. Треба усвідомлювати, що збереження цілісності українського народу, його духовного стрижня, його культури, та його самоідентифікація неможливі без Православ'я.
Отже, з повним правом можна константувати, що питання духовної безпеки українського суспільства напряму пов'язане з питанням захисту Православ'я в Україні.