Конференцiї

Архієпископ Львівський і Галицький Августин,
Голова Синодальної Богословської комісії
Української Православної Церкви

ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ ХРИСТИЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ У ЛЬВІВСЬКІЙ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Виступ на обласній конференції
„Християнське виховання в загальноосвітніх навчальних закладах: стан, проблеми, перспективи”,
м. Львів, 26 листопада 2002 року

Дуже дякую вам, шановні організатори конференції, за запрошення до участі в цій зустрічі та можливість поділитися своїми міркуваннями з присутніми тут педагогами.

Перш за все, повинен зауважити, що запропоновану тему конференції варто, на мій погляд, розглядати ширше. Адже, якщо говорити про християнське виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, на перший план виходить предмет, про який ми так часто сперечаємося, - християнська етика. Цей предмет як частина шкільного компоненту викладається, наскільки мені відомо, якщо не в усіх, то принаймні у більшості закладів системи освіти у Львівській області. Разом з тим, я добре розумію, що не лише він покликаний до вдосконалення християнського виховання в школі. Вважаю, що як і уроки української літератури, біології, історії, так і класні виховні години, години позакласного читання, загальношкільні виховні заходи, тобто ціла система освіти повинна бути засобом християнізації.

На жаль, на протязі періоду атеїстичного режиму витравлювалося з свідомості вчителів, вихователів та батьків (навмисне чи ні – не про те мова!) почуття відповідальності, вимогливості, педагогічної строгості, об'єктивності та любові до дітей. Юне серце дуже відчуває все це, і чи не тому з кожним днем у школі стає все менше поваги до вчителя. Дитина бачить несправедливість, жорстокість, підкупність, користолюбство, безвідповідальність, все частіше стикається з обманом, непорядністю, недовір'ям і навіть з підлістю з боку частини дорослих.

Взагалі, коли говорити про наслідки панування в Україні, як в Росії та в Білорусі безбожного режиму, то можна перераховувати багато гіркого, трагічного, жахливого. До речі, цими днями ми вшанували пам'ять загиблих від Голодомору 1932-33 років. Ця трагедія стоїть в одному ряду з громадянською війною, нищенням храмів і монастирів, репресіями, спрямованими в першу чергу, на цвіт, генофонд нації, взагалі є частиною того, що ми називаємо геноцидом власного народу. Таке справжнє обличчя антихристиянського способу життя.

Однак, як на мене, при всіх жахах вказаних злочинів, найстрашнішим і справді диявольським є двоєдиний: наших батьків і дідів зуміли відірвати від землі-неньки і Церкви-Матері. Згадайте, в історії окремих народів і людства в цілому були і епідемії, і тривалі війни в т.ч. братовбивчі ( і по 30, і по 100 років). Однак поняття про справжні цінності того чи іншого народу не змінювалися. Але незважаючи на все, люди розуміли, що таке гріх і чесноти, бачили, де добро, а де зло, прагнули до правди і краси. А ось трьохетапне вбивання потягу душі до Бога і землі (післяреволюційні роки, 30-і роки і, нарешті, 60-і роки) дало сьогоднішні трагічні реалії, коли людей треба переконувати, що не варто відмовлятися від безкоштовного отримання землі, а також доводити, що викладання християнської етики не принесе шкоди суспільству.

Тому першочергове завдання не тільки педагогів, влади, а й усіх здорових сил суспільства - зробити висновки з сучасної ситуації, яка є кризовою, і визначити шлях виходу з неї.

Цим шляхом може і повинно стати християнське виховання як у сім'ї, так і в школі. Ці шляхи для нашого суспільства нерозривно зв'язані з Церквою. Адже не можна християнське виховання дати в сім'ї, де щодня чути лайку і брудні слова, де на очах у дітей ведуть себе непристойно п'яні батьки, у суспільстві, де дитина в ранні роки починає курити і вживати наркотики, а в школі роздають протизаплідні засоби, де привчають її просити гроші, бездумно тинятися. З іншого боку, духовенство і віруючі люди не можуть вимагати, щоб усі люди, без винятку, регулярно відвідували храм Божий, виконували заповіді та практикували християнський спосіб життя. Ось тому процес християнізації повинен відбуватися одночасно у зустрічних напрямах. Очевидно, що це розуміють і організатори конференції, які запросили до педагогічної розмови також представників основних християнських конфесій, що присутні в регіоні.

1. Християнське виховання в закладах освіти.

Християнське виховання підліткам можна дати лише через систему освіти. Звичайно, тут виникає багато проблем, адже Конституція України проголошує, що школа відділена від Церкви. Тому далеко не завжди ми, представники Церкви, зокрема, священики, можемо провести урок, прочитати лекцію чи викликати дітей на відверту розмову про наболіле та пояснити їм християнський підхід до життя. До речі, мабуть більша частина присутніх дивилася телепередачу на цю тему по каналу „1+1” і звернула увагу на спекуляцію атеїстів цим положенням. Останнім часом стала модною присутність священика на святах першого та останнього Дзвоника, але часто це виявляється звичайнісінькою формальністю, адже якось незручно благословляти на новий навчальний рік тих дітей, що не мають поняття про благословення Боже? Звичайно, благословення священика на добру справу потрібне віруючій дитині як Господнє благословення, але чи адекватно сприймає його основна маса школярів?

З цієї складної ситуації є вихід. Включення у навчальний процес курсу християнської етики, введення у викладання усіх гуманітарних предметів християнських засад, переведення стосунків „вчитель-учень” у розряд християнських дадуть свої відчутні результати, хоча й не відразу. Тут ми всі повинні дуже чітко усвідомлювати, що кожен неправильний крок може мати наслідком зламані дитячі душі, такі чутливі до всього. Вважаю, що на державному рівні необхідно поставити питання про статус християнського виховання.

У західному регіоні України предмет “Християнська етика” вже увійшов у шкільний компонент. Проте це не є однозначно безпроблемним і безболісним шляхом до християнізації суспільства. Незважаючи на всі плюси, тут криються дуже делікатні складнощі, хоч, на перший погляд, і ніби незначні. Сьогодні гостро встає проблема кадрів і методичної підготовки. Є вчителі, які пройшли спеціальні курси, але наскільки вони особисто поділяють принципи християнської етики і дотримуються їх - невідомо. Це правильно, що і парафіяльний священик повинен дати рекомендаційний лист на курси для вчителів, але, як показала практика, частина священиків не тільки безвідповідально ставиться до цього і не розуміють важливості справи, але й навіть не цікавляться, чи практикує ця людина християнство насправді, чи є повним нігілістом і лише користується ситуацією для забезпечення педагогічної завантаженості. Тому на курси потрапляють і випадкові люди.

Як свідчить гірка практика, через упереджене ставлення вчителя християнської етики у навчальних закладах іноді виникають проблеми та конфлікти на конфесійному ґрунті між слухачами. Часто вчитель християнської етики примушує дітей спільно молитися, нав'язує свою позицію, яка нерідко навіть не вкладається в рамки віровчення конкретної конфесії. Вважаю, що необхідно створити спеціальну державно-церковну комісію, котра розглядала б подібні факти, та слідкувала б за дотриманням певних норм.

Мене як архіпастиря турбує і введення в школах Національної програми планування сім'ї та предмету валеології.

Відомо, що після апробації таких програм, деякі західні країни відмовились від їх введення. А на що налаштовані у нас ті, хто має про це думати, і до чого все це приведе? Дивує відсутність реакції на те нашого суспільства. Невже не зрозуміло, що таким шляхом дитині в школі пропагують не скромність, цнотливість та добру поведінку, з першого класу даючи статеве виховання, астрологію, ворожіння тощо? Окремі теми з предмету народознавства є відверто язичницькими. Де межа? Чому даємо на все це свою мовчазну згоду? Вже перестало шокувати суспільство захоплення підлітків, молоді сатанинськими культами. Це страшно, бо неважко уявити, що буде з таким молодим поколінням. Мабуть, дехто через особисті проблеми не може чи не хоче бачити проблеми суспільства, його моральний занепад. І чи не матимемо гріх ми за погублені дитячі душі і очерствілі серця?

Сьогодні падає народжуваність і зростає смертність, поширюється і поглиблюється розпуста. Своїм тілом заробляють уже 11-12 річні дівчатка. Чи не ці проблеми є найважливішими у нашому сьогоденні? Адже якщо не збережемо нині наших дітей та молодь, то завтра стане питання взагалі про існування нас, як повноцінної нації. Хіба не краще замість валеології у шкільний компонент ввести такий предмет як гігієна? Хіба не відомо, що не в кожній сім'ї дитині можуть пояснити найелементарніші правила особистої гігієни, поведінки у громадських місцях, під час епідемій. Звичайно, цей предмет повинен читати шкільний лікар чи медпрацівник і виключно як

оглядовий.

Ще раз хочу зазначити, що важливе місце у християнізації суспільства займає і ставлення вчителя до учня. Уроки та виховні заходи не дадуть бажаного результату, якщо вчитель щоразу, нагадуючи дитині про норми християнської поведінки, сам буде демонстративно порушувати ці норми.

2. Християнське виховання у сім'ї.

Одним із способів виховання дітей на принципах християнської моралі є їх воцерковлення, регулярне відвідання богослужінь, прийняття святих Таїнств. Дитина, яка ходить на заняття недільної школи, не лише сама набуває знань, але й нерідко стає вчителем для своїх батьків та родичів, котрі виросли у часи атеїстичної пропаганди. Дитина може і повинна навчити своїх батьків правильному відношенню до Бога і Церкви, допомогти їм подолати психологічний бар'єр.

Дитяче виховання починається в сім'ї з відвертості і щирості з дітьми. Невелика біда, коли старші люди не можуть відповісти на всі дитячі питання про релігію, віру, Церкву. Але було б дуже добре, якби вони могли визнати свою неосвіченість в тому чи іншому, або помилку, замість того, щоб своїм авторитетом нав'язувати хибні думки. Нехай дитина почує відверту відповідь: “Вибач, я не знаю цього. Може ти запитаєш у недільній школі та розповіси мені, адже мене це теж цікавить”. Така щирість з дітьми викликатиме не розчарування і неповагу з їх боку, чого дехто боїться, а повагу і довіру, яка стане запорукою добрих стосунків в майбутньому. Разом з дітьми віруючим батькам необхідно молитися, привчати дитину до поваги до Бога, Церкви, Батьківщини і ближнього, пояснити, чому потрібно молитися, і частіше звертатися в душі до Неба.

Паралельно з цим, необхідно створювати і недільні школи для дорослих. Бажаючи послухати повчання чи недільну проповідь, батьки можуть приходити у недільні школи разом з дітьми, разом з ними вивчати норми християнського співжиття і застосовувати все це на практиці у щоденному побуті. Для високоосвічених і інтелігентних парафіян, які недавно вперше переступили церковний поріг, необхідно створити всі умови для їх духовного вдосконалення. Розмови з ними повинні вестися на відповідному науковому рівні. Тим, хто вважає, що це не має безпосереднього відношення до дитячого виховання, можна зауважити, що дітям легше повірити в те, про що з ними розмовляють, коли вони чують переконливий і впевнений тон у мові батьків (власне, не менторський тон, а тон впевненості в тому, про що йдеться). Це важливо.

Проте недільна школа має і, так би мовити, свої недоліки. Її слухачами можуть бути лише діти та підлітки, які з власної ініціативи чи завдяки спонуканню когось із дорослих прийшли до Церкви. Тому цей шлях хоч і є необхідним, але він не є достатнім.

3. Львівська єпархія УПЦ у галузі християнської освіти і виховання веде належну роботу.

У Львівській єпархії Української Православної Церкви діють: відділи релігійної освіти та катехизації, члени якого безпосередньо беруть активну участь у освітньо-виховній роботі, та по роботі з молоддю. Обидва відділи очолюють молоді священики, яким добре відома дитяча та молодіжна робота. Співробітники відділу релігійної освіти та катехизації є членами комісії з питань християнської етики при Львівській облдержадміністрації від почату її створення. Під егідою відділу діють Вищі Богословські курси, на яких навчається 70 осіб, щосереди проводяться лекції для бажаючих. Працює бібліотека, що нараховує 2530 примірників книг і має 1297 читачів (цифри станом на 1 січня 2002 року). Існують аудіо- та відеотека, з фондів якої регулярно організовуються перегляди відеофільмів на християнську тематику. Парафіяльне духовенство проводить богослужбову, катехизаторську, проповідницьку, частково місіонерську, діяльність як в межах парафії, так і у виправних установах, в тому числі у Самбірській колонії для неповнолітніх. Проводяться бесіди для тих, хто готується до Хрещення, і їх хресних батьків, для тих, хто бере церковний шлюб. Станом на 1 січня 2002 року в єпархії діє 21 недільна школа для дітей і дорослих. Цифра невелика, але, враховуючи кількісне співвідношення парафій різних конфесій і специфіку місцевої релігійної ситуації, справи, на наш погляд, є непоганими. Цього року відбувся навчальний дяківський семінар для парафіяльної молоді. При свято-Георгіївській церкві щонеділі після Божественної літургії з сурдоперекладом в недільній школі займається група інвалідів по слуху (діти і дорослі). При свято-Георгіївській церкві у м. Львові діють гуртки: технічний - для хлопчиків та по рукоділлю - для дівчаток.

Видається єпархіальний дитячий журнал „Божа нивка”, який представлений тут. У єпархіальній газеті „Світло Православ'я” є окремі дитяча і молодіжна сторінка, а також рубрика „На допомогу вчителю християнської етики”.

Силами Львівського молодіжного братства Почаївської ікони Божої Матері здійснюються різдвяні та великодні вистави, концерти молодіжно-дитячого хору, організовуються паломницькі поїздки до святинь України, проводяться регулярні зустрічі з цікавими людьми. Братська група милосердя опікується дитячим будинком, інтернатами, відділом у психіатричній лікарні. Братство до дня пам'яті святителя Миколая готує подарунки для мешканців дитячого будинку та учнів інтернатів. Недавно при сприянні відділу по роботі з молоддю вийшов перший номер молодіжної газети „Церква і молодь”, яка повністю готується членами братства. З метою виявлення найактивніших і обдарованих дітей, обмін досвідом роботи в недільних школах, збудження творчого зацікавлення серед дітей у 2002 році відбувся єпархіальний місячник дитячої церковної творчості „Великдень-2002”, в рамках якого пройшло 7 різноманітних конкурсів та богословська олімпіада по вікових категоріях. За пропозицією учасників та глядачів цей конкурс планується організовувати щороку.

На завершення хочу ще раз підкреслити: сьогодні всі ми як християни, як громадяни і, даруйте за нескромність, як патріоти, несемо відповідальність за долю наших дітей, за їх духовне зростання та виховання, за їх долю і тут, на Землі, і в вічності, а зрештою, і за майбутнє нашої Держави. І, незважаючи на наші сучасні складнощі, труднощі, переживання, не забуваймо вічну істину: діти – це наше майбутнє. І мусимо “плекати цю лозу”. „Батьки і діти” - коли це було просто? Але треба намагатися зрозуміти дітей, повірити в них, дати щиру пораду і допомогти, опираючись на власний, часом гіркий, досвід. Зрозуміло, сподіватися на швидке духовне відродження нації в результаті наших намагань було б проявом самовпевненості. Праця на ниві дитячих душ повинна бути кропіткою, наполегливою, постійною. Лише таким способом можна досягти відчутних результатів у майбутньому.

Нехай наш Божественний Учитель Господь Іісус Христос, бачачи наше добре, святе прагнення, додасть нам сил і наполегливості, мужності і терпіння у нашому служінні.

На початок сторінки

Компания грузоперевозки Мытищи находится в Мытищах