Конференцiї

Напередоднi святкування знаменної дати всього людства - двотисячолiття Рiздва Христового, згiдно з мiжнародними зобов’язаннями, Указом Президента в Україні розпочалися ювiлейнi урочистостi. За рішенням  Священного Синода Української Православної Церкви в Свято-Успенськiй Почаївськiй Лаврi з 3 по 5 листопада 1998 р. проведено  Третю мiжнародну церковно-свiтську конференцiю:

"УКРАЇНА НА ПОРОЗІ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ:
ДУХОВНІСТЬ, НАУКА, ОСВІТА, КУЛЬТУРА"

Третя міжнародна церковно-світська конференція з такою назвою проходила з 3 по 5 листопада у Свято-Успенській Почаївській Лаврі. До 2000-ліття Різдва Христового цей урочистий захід було організовано з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира митрополита Київського і всієї України.
Як голова Комісії ООН по підготовці до святкування знаменної дати в житті нашої цивілізації, Його Блаженство Володимир відкрив Перше пленарне засідання у Свято-Троїцькому соборі Лаври. У своєму слові першоієрарх православних українців подякував усім державним діячам, науковцям, митцям, які охоче взяли участь у роботі конференції.
"Господь зібрав нас у святу обитель, щоб достойно відзначити знаменну дату християнства - 2000-ліття Різдва Христового. Ревність про чистоту віри - одна з характерних рис православної їєрархії. Турбота про непошкодженість Передання виявлялась і виявляється в тому, що Священноначаліє нашої Церкви всі гострі питання вирішувало в узгодженні з древніми східними Церквами. Народне благочестя бачило ідеал християнського життя в чернечому подвизі, монастирі на Русі завжди були місцем паломництва християн усіх станів. Обителі були охоронцями і найбільшого скарбу - православного богослужіння." Владика наголосив на тому, що невипадково місцем проведення третього форуму такого рівня, як і в Запоріжжі та Симферополі стала Почаївська обитель. Блаженнішого підтримав Голова оргкомітету та Голова синодальної богословської комісії УПЦ архієпископ Львівський і Галицький Августин.

ЧЛЕНИ ОРГКОМІТЕТУ В КИЄВІ

"Нове тисячоліття. Якою увійде в нього Україна? - Запитує учасників архієрей, - Яким зустріне його держава, наші наступники, її народ? За це покаянно болить серце кожного православного християнина. В самій назві конференції на першому місці поставлена духовність. Посилення уваги до релігії є характерною ознакою нашого суперечливого сьогодення. Зміни, що проходять у взаєминах держави і Церкви, в суспільній свідомості, сприяють відродженню інтересу до того, що було забутим.
Сучасна криза техногенної цивілізації, збудованої на ідеології матеріальних цінностей, успадкована бездуховність, прагматизм, імпортовані впливи лжедуховності красномовно свідчать, що без духовних перетворень нації, які грунтуються на благодатній спадкоємності Православ'я, нам не вирішити таких складних проблем, як: міжконфесійні та міжнаціональні конфлікти, зубожіння народу, дестабілізація економіки, висока смертність і низький приріст населення, втрата духовних орієнтирів у науці та культурі, всезагальне падіння моральності.
У всіх взаєминах "світу цього" ("мира сего") - міжлюдських, соціальних, політичних, міжетнічних тощо - Церква призвана бути примиряючим, умиротворюючим началом. "Блаженні миротворці, бо вони Синами Божими нарекуться". Дотримання заповіді цього блаженства - обов'язок кожного пастиря і мирянина. Сьогодні відкриваються широкі можливості для християнського благовіствування.

ТІЛО ХРИСТОВЕ

"Церква відроджує своє благотворне і просвітницьке служіння. Церковне життя - це не форма, а реальність буття, реальність життя в Богові, радість оновлення Богоспілкування, добровільне сповнення заповідей Господніх". До розуміння цих першооснов наближала духовна налаштованість доповідей і привітань від Владик із сусідніх країн - митрополита Філарета з Білорусі, митрополита Савви з Польщі та митрополита з Молдови Володимира.
ХХ ст. наглядно продемонструвало до яких руйнівних наслідків призвело нехтування єдністю церковного та світського життя. Зцілення від найважчих недугів приходить через нас самих, коли духом, словом, справою ми перебуваємо в Ісусі Христі. Не суть в тому, щоб напродукувати наукові відкриття та нові технології чи набудувати нові храми, а суть в тому. Щоб нести зневіреному світові Бога Живого. Цим надихали учасників слова Високопреосвященнішого Сергія єпископа Тернопольського і Кременецького, який своїми традиційно благоговійними інтонаціями разом із архімандритом Володимиром вводив присутніх у атмосферу святої гори.

Українське духовенство соборно дякувало нашим представникам численних міністерств, фахівцям культури і науки за таку достойну готовність до співпраці на нелегкій дорозі до духовного благополуччя народу. Волинь і Крим, Слобожанщина і Луганщина, сонячне Чорномор'я і Золотоверхий першопрестольний Кий - всі краї наші, чис ленна паства в особі своїх архієреїв приймали вітання від гостей з Америки, Греції, Словачини, Росії, Чехії та Сербії... Щирі й доброзичливі послання й телефонограми засвідчували незриму присутність таких не вельми відомих в Україні гостей, як єпископ Потійський Григорій...

Напрочуд яскраве бачення проблематики сьогодення в Україні виказали виступи наших державних мужів, як Голови Держкомітету в справах релігій В. Д. Бондаренка, заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони країни О. В. Разумкова та інших. Цікаві проекти у ланках правової та освітньої співпраці Церкви і держави презентував народний депутат ВР України В. Г. Бабич. Слово, конструктивнісь роботи від самого початку була багатообіцяючою, тому тема кожної із секцій звучала так, щоб дати максимальну можливість до співпраці фахівців найрізноманітніших ділянок суспільного життя. А те, що в кожній із тем фігурує "Православ'я", то це дало змогу не тільки глибше пізнати витоки усього, що є духовного в світі, але й побачити, чим є для нас "Святая святих" нашої цивілізації - Христова віра. Не просто її викладення у доктринах ліберальних неоконфесій та, як ми звикли казати, "різних гілок християнства", а жива, освячуюча і преображаюча сила справжнього сповідування матері-Церкви. Тієї, яку ми, недостойні, прийняли від славних прадідів наших - Єдиної Святої, Соборної та Апостольської.

"ПРАЦЮЙТЕ ГОСПОДЕВІ ЗІ СТРАХОМ"

Робота у секціях міжнародної конференції була водночас переглядом того, що Українська Православна Церква освячує в суспільстві своєю безнастанною молитвою та місією всі ланки життя - наукову, освітянську, військову, культурну. Ось лише частина заторкнутих глибин, у навігації яких було проведено секційні засідання у Тернополі:
Наука. Ставка на сцієнтизм - намагання побудувати життя лише на наукових засадах - продемонструвала свою однобокість. Сучасна наука інтенсивно працює над створенням штучного інтелекту, лікарі трансплантують життєво важливі органи, однак змінити людину на краще - не в змозі. На гіркому досвіді ми переконуємось, що науково-технічні доробки, які не містять моральних обмежень, повертаються проти інтересів людини - ефтаназія, клонування, генна інженерія. Відірваність від духовних цінностей, орієнтація на бездушний інтелектуалізм ведуть до деградації особи і суспільства. Без світла віри Христової земна мудрість стає не тільки безплідною, але й руйнівною.
Освіта. Вищевказана закономірність прослідковується і в сучасній освіті, яка продовжує спрямовувати зусилля на формування інтелектуального споживача, а не на духовний розвиток і виховання внутрішнього світу особистості. Педагогіка нехтує спасительним досвідом багатьох подвижників віри, котрі внесли колосальний доробок в "технології і методики виховання особи саме зверненням до її внутрішнього світу. Внутрішній світ людини влаштований таким чином, що не може бути порожнім. І від учителя, в значній мірі, залежить, чим буде заповнений внутрішній світ учня. Якщо він не заповнюється істинною духовністю і справжньою культурою, то на зміну їм приходять лжедуховність і лжекультура. Вчитель має вкрай бережливо і з любов'ю ставитись до сособистості учня, не втручатись в природу його внутрішнього світу, а допомгти розгорнутись його природнім обдаруванням у всій повноті, дарованій Богом.
Збройні сили. В ХХ ст. людство дожило до світових війн, до неймовірних для предків і реальних для нас, засобів масового знищення. Безумовно, війна як явище, суперечить самим основам християнства. Як було б відрадно, як би на наших очах сповнилось пророцтво Ісайї: "перекують мечі на орала, списи - на серпи: не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитись воювати" (Іс. 2, 4). Але пророцтво відноситься до царства Месії - Христа і було б легковажним нехтувати реальністю і впадати в мрії. Кожна держава вправі мати військо і боронитися від зовнішніх ворогів, захищати від наруги народні святині і права людей. Православна Церква завжди турбувалася про духовний стан воїнства, щоб люди, які несуть ратну службу Вітчизні, знаходилися під особливим покровом Господнім. Традиції церковної опіки про воїнів, перервані на 70 років, знову відроджуються. Важливим стає необхідність виховання християнських рис воїна: милість до переможених, хоробрість в бою, жертовність, доброзичливе ставлення до мирного населення, покладання життя свого на волю Божу, з повною надією на його милосердя.
Культура. Характерною ознакою сучасної культури є роз'єднання естетичних ідеалів з етичними коренями, що сприяло започаткуванню "нових координат", які визначають культуру ХХ століття: "естетика безобразного", "гармонія руйнації", "культ насилля", "театр абсурду" тощо.

БУДЬМО РАЗОМ!

Перераховані проблеми актуалізують необхідність інтеграції Православ'я з сучасною наукою, освітою. Збройними силами, культурою. Потрібно об'єднати як світські, так і церковні зусилля, щоб не перенести в третє тисячоліття згубні духовні і моральні хвороби нашого сьогодення. Нині нам важливо оновитись Духом розуму нашого (Єф. 4, 23) і з новими зусиллями, з новими упованнями на допомогу Божу йти по православному Путі Життя. Даремно часом вважається, що в запереченні і зреченні від світу полягає якесь особливе благочестя. Однак, православний - не той, хто зрікся контактів зі світом, а той, хто ходить перед Богом, в якій би галузі він не працював - науковій, освітянській, військовій чи культурній. Саме вміння трудитись во славу Божу і є благочестям мирянина. Подібно до того, як після зими діє життєдайна сила весняного сонця, пробуджуючи до нового життя фізичний світ, так і всеоживляюча сила віри Христової може сприяти духовному відродженню нашої нації та суспільства. Адже до Христа і без Христа продовжувалась би в людському роді сувора зима морального омертвіння, а без благодатного відродження Духом Святим в таїнствах християнської Церкви люди залишались би нездатними до нового народження і преображення. Саме віра в Христа як Сина Божого є для всіх нас наріжним каменем нашого спасіння, а Сам Христос є "главою і наріжним каменем Церкви" (Єф. 28, 20), з якою Він обіцяв перебувати вічно (Мф. 28,20) і якій дав заповіт вічного збереження Істини і благодаті (Ін. 1, 17).
Де зайшло про благодать Божу, обов'язково згадалося про те, що творчість - це дар Творця людині, яка покликається бути співтворцем, співробітником Божим на землі. Тому Церква благословляє будь-яку творчість, спрямовану до слави Божої. Для церковного розуміння культури нероздільні поняття краси і моральності, прекрасного і духовного. Воцерковлення культури не означає, що всі її здобутки повинні стосуватися лише релігійної чи церковно-історичної тематики, а телеекрани заповнитись релігійними програмами. Ні. Воцерковленість означає, що наша творча інтелігенція повинна вбачати своє головне завдання у відродженні духовно-морального ідеалу, притаманного вітчизняній традиції.

НАДІЯ - ВІЧНО МОЛОДА

Оцією живою традицією і дихала на вчених, журналістів та педагогів атмосфера Свято-Успенської святині. А молоді голоси Чернечого, Семінарського та Великого хорів Лаври під керівництвом ієромонаха Романа (Кимовича) повертали учасників круглих столів до самісінької серцевини життєвих реалій у темах: "Церква і армія", "Жіноцтво у церковному житті" та "Актуальні проблеми сучасної молоді". Останній стіл особливо цікавим є для читача МУ не тільки з огляду на молодіжну специфіку - інтегративність та універсальна взаємозалежність між темами усіх трьох столів прослідковувалась саме тут, в гостях у молоді. Голова Спілки Православної Молоді України ієрей Георгій Гуляєв спільно із представником ЮНЕСКО в Україні професором Академії педагогічних наук Валентиною Оржеховською вели молодіжний стіл по-між рифами найнесподіваніших бачень та пропозицій щодо порятунку генофонду України під вітрами третього тисячоліття... Учасники молодіжного круглого столу від СПМУ та Всеукраїнського православного братства в ім'я Архистратига Небесних сил Михаїла, рівно ж, як і від Всесвітнього православного братства "Синдесмос" закликали колег та учасників не зосереджуватися на традиційних підсумкових зверненнях до уряду й громадськості, не приймати нереальних рішень, натомість створити спільну робочу групу співпраці, аби конференція не закінчилась, а навпаки знайшла своє реальне втілення у проведенні благочинних акцій, втіленні дієвих проектів (прикладами були розробки Львівського молодіжного православного братства Почаївської ікони Божої Матері, Львівсько-Тернопільської групи на чолі з Сергієм Хоміцьким та Якимом Гораком та ін.). У напруженому неспокої конференції гартувалась особлива незвідана досі інтонація прориву, тональність виходу на чисту і життєдайну платформу розвитку молодіжного руху в Україні. Молитва і дух православної преємственности й передання - ось що здатне принести зцілюючий покаяльний катарсис занепадаючим молодіжним рухам в країні.

Робота не просто кипіла - гоготіла багатотисячним протуберанцем, завдяки чому у своєму заключному слові Духівник Православних братств України, Владика Августин, слушно підсумував:
- Відомо, що човен рухається вперед по воді лише, коли веслувальник правильно і скоординовано використовує обидва весла. Такими веслами, двома крильми християнської душі є праця і молитва. Молитва одухотворяє, доповнює і освячує нашу працю. Відтак і наша конференція нехай стане у історії не тільки ювілейним заходом, але й почутою молитвою, прийнятою самовідданою жертвою, підвалиною благочестя у храмині душі кожного, хто вважає себе православним. А оскільки кожен з нас представляє тут, на міжнародному рівні, свій край з чисельними людьми, їхніми нелегкими долями, то і тим предстоянням конче необхідно відчути свою відповідальність перед ними і перед тими, хто вдійшов у вічність, сумлінно потрудившись у справі піднесення духовності і добробуту нашого народу, зміцнення держави, примноження слави Святої Церкви. Адже нас всіх теж чекає вічність, як ми щоденно сповідуємо у Символі віри: "Чаю воскресенія мертвих і жизни будущаго віка. Амінь".:


 

Тематика та основні напрямки роботи конференції

Доповіді учасників конференції:

Підсумкові документи конференції:

Заключне слово архієпископа Львівського і Галицького Августина, Голови оргкомітету

На початок сторінки