Третя мiжнародна церковно-свiтська конференцiя:
"Україна на порозі третього тисячоліття: духовність, наука, освіта, культура"

Доповіді учасників конференції    Підсумкові документи конференції

архієпископ Львівський і Галицький АВГУСТИН,
Голова оргкомітету,
Голова синодальної богословської комісії УПЦ

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Ваші Блаженства, Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, дорогі отці, брати і сестри, шановні учасники і гості Третьої міжнародної церковно-світської конференції “Україна на порозі третього тисячоліття: духовність, наука, освіта, культура”, яка проводиться як в рамках міжнародних рішень, так і за Постановою Президента по святкуванню.

На порядку денному нашої конференції стояло багато актуальних і суперечливих проблем сьогодення. Їх аналіз та запропоновані доповідачами шляхи їх вирішення переконливо свідчать, що наше суспільство, знаходячись в глибокій духовно-моральній кризі, слава Богу, все в більшій мірі усвідомлює необхідність повернення до традиційних духовних і культурних цінностей народу, основою яких є Православ'я.
Православ'я може і повинно допомогти народу України відновити дихання справжнього життя, воскресити осмислене національне буття і гідність, повернутися до істинної соборності. Основою для конструктивної взаємодії Української Православної Церкви з усіма гілками суспільного життя є щире усвідомлення необхідності морального відродження народу.
Відрадно, що Третя конференція є свідченням поступового скріплення єдності Церкви і Держави. На конференції поряд з духовенством і богословами працювали діячі науки, освіти, армії, культури. Схоже, бар'єри, які нездоланно роз'єднували нас декілька десятиліть, нарешті, знищені. Я переконаний, що всіх нас збирає єдина велика ідея, спільні турботи і тривоги. У нас спільне минуле і спільне майбутнє. Церква завжди була і буде зі своїм народом і в радощах, і у випробуваннях. Саме через Церкву, безпосередньо причетну до вічного божественного світу, можливо розімкнути хибне коло причин наших невдач і розчарувань і змогти не тільки стримати Україну від падіння в безодню, але й надати їй можливість гідного входження в нове, третє тисячоліття від Різдва Христового.
На межі виживання повною ходою іде процес девольвації довіри в суспільстві. Труднощі нашого часу визначаються не тільки драматичною динамікою суспільного ладу, але й втратою авторитету освіти, науки, культури. Впродовж багатьох літ їх силоміць відривали від духовних основ життя, протиставляли вірі, примушували слугувати пануючій ідеології. Втрачена до них довіра - це закономірний наслідок такого становища, і ніякими дотаціями, економічними заходами, при всій їх значущості, не подолати цієї кризи. Тільки звернувшись до духовних витоків життя, істинно оновившись духом, зможе сучасна наука, освіта, культура відновити принижену гідність і честь, повернути справжню повагу до себе.
Без сівби духовного не може бути твердих успіхів на жодній ниві державного і громадського життя. Тепер усі переконалися, що 70-річне намагання переставити цінності виявились неспроможними. Слава Богу, що сьогодні прийшло усвідомлення цього.
В процесі нашої роботи ми постійно замислювались над шляхами відродження національної самосвідомості і духовності. Сьогодні, як ніколи, актуально воскресити Україну, дати їй сили знову стати Святою Руссю, здатною протистояти силам зла і руйнації. Для цього потрібно відродження того духовно-морального ідеалу Святої Русі, який протягом віків визначав поведінку, вчинки і саме життя наших пращурів.
Свята Русь – це, у першу чергу, не святі люди, адже в нас завжди було достатньо і грішників. Свята Русь – це також не сукупність монастирів та храмів, в Західній Європі їх було не менше, ніж у нас. Поняття Свята Русь – виражає духовно-моральний ідеал, який характеризується домінуванням духовного над матеріальним. Наші благочестиві предки сприймали матеріальні умови життя, як дійсно необхідні, але необхідні саме для підтримки духовної домінанти життя. Зрозуміло, відродження цього ідеалу неможливе без воцерковлення.
Воцерковлення – це не зростання політичної ролі Церкви, не прагнення зробити пріорітетними у державі інтереси церковних структур. Воцерковлення – це подолання розриву між досвідом повсякденного життя і релігійним досвідом, який ми набуваємо як члени Боголюдського організму – Церкви Христової.
Через наше воцерковлення духовно-моральний ідеал з предмету інтересу стає метою, яку необхідно досягти в особистому і суспільному житті. Через воцерковлення людина входить в молитовний і літургійний досвід Церкви і в ньому черпає благодатні сили для побудови особистого життя і суспільного служіння.
Коротко підсумуємо висновки по розглянутих проблемах нашого сьогодення.

Церква і наука. Успішний розвиток наукових досліджень та новітніх технологій – це не культурний прогрес, а духовний вакуум. Без духовного розвитку, без поваги і шанування особистості, без високих ідеалів служіння істині, добру й красі, без пробудження в душі образу Божого, як бачимо, людина все більше закабаляється.
Так, глобальні інформаційні системи, засоби масової інформації не тільки дають можливість миттєвого отримання і обміну інформації, але й використовуються на шкоду людині, для руйнації морального укладу розуму і духу. Інформаційні системи, хоч і створюються для полегшення поширення знань, часто використовуються для подавлення почуттів сорому й цнотливості та пробудження низьких інстинктів, що приводять до безморальності і агресії, руйнуючи людські душі – нерукотворні храми Божі. Тому потрібно постійно пам'ятати про необхідність духовних критеріїв та моральних обмежень в сучасній науці. Актуальною стає необхідність православної аналітики найновіших досягнень в галузях інформатики, медицини, психології, фізики, хімії, заснування благодійних і духовно-просвітницьких центрів при наукових, лікувальних та освітянських закладах.

Церква і освіта. Сучасний стан системи освіти викликає гостру тривогу. Від того, наскільки нам вдасться зберегти і розвинути православні традиції в нашій освіті, як ніколи раніше, буде залежати наше майбутнє.
Сучасна освіта, яка знаходиться в умовах перманентної бідності, повина спрямувати свої зусилля не на навчання як “розтікатись думкою по древу”, а навчати бути цілісною і моральною особистістю.
Ядро освіти повинні складати вічні цінності, які не втратили своєї актуальності і значущості і сприймаються через спадкоємність традицій. Всі інші знання мають групуватись навколо цього ядра, формуючи струнку і гармонійну систему впорядкованих знань.

Церква, армія та органи правопорядку. В багатьох виступах підкреслювалось, що віра має стати духовною опорою воїнові для служіння Богові та Україні, визначати моральний стан його особистості. Насправді віруюча людина не буває жорстокою, несправедливою, грубою. Віра просвітлює розум і очищає серце, робить людину скромною, терпеливою і чесною. Чим більше буде людей віруючих, духовно багатих, які непорушно стоять на моральних основах, тим міцнішим буде суспільство і сильнішою армія.
Патріотизму без духовності не буває, а без патріотизму не може бути добрих захисників Вітчизни. Сила духу, яка дається вірою, слугує гарантом міці Армії. Церква бореться з гріхом, вдосконалює людину, готує її до вічності, а держава протистоїть злочину, забезпечує мир і порядок в країні та дбає за добродут громадян. Держава – це живий організм, душею якого є віра і Церква. Армія, як сила державна, і Церква, як сила духовна, здатні відродити гідність і авторитет нашої держави.
Тому важливим стає поєднання патріотичного ідеалу з християнським моральним ідеалом. Саме він здатний сформувати воїна та правоохороня таким, яким би ми хотіли його бачити. Поєднання духовно-морального ідеалу з любов'ю до Батьківщини стане великою об'єднучою ідеєю, що базується на духовних засадах, яка поєднає наш народ і надихатиме на творче життя.

Церква і культура. Учасники конференції наголошували, що нині під загрозою залишається саме існування людської культури. Потік всіляких ерзаців та підробок загрожує потопити, знищити всі кращі здобутки, створені протягом тисячоліть.
Православна Церква ніколи не заперечувала культуру, а навпаки, створювала і продовжує створювати дивовижні форми високої, істинно духовної культури, оскільки сама є могутньою культуротворчою силою. Етіологічна близькість таких понять, як церковний культ і культура – переконує спорідненість цих понять. Культура – це творчість.
А творчість – це дар Творця людині, яка покликається бути співтворцем, співробітником Божим на землі. Тому Церква благословляє усі види творчості, спрямовані до слави Божої. Для церковного розуміння культури нероздільні поняття краси і моральності, прекрасного і духовного.
Воцерковлення культури не означає, що всі її здобутки повинні торкатись лише релігійної чи церковно-історичної тематики, а телеекрани заповнитись релігійними програмами. Ні, воцерковленість означає, що наша творча інтелегенця повинна вбачати своє головне завдання у відродженні духовно-морального ідеалу, притаманного вітчизняній традиції.

Будемо сподіватися, що цією конференцією ми відкрили нову сторінку в житті нашої держави, суспільства і Церкви, і головною ознакою сьогодення України стане конструктивна співпраця церковних і світських структур в усіх сферах життя нашого народу.
Певен, що у такому випадку вже в найближчий час усі, навіть люди, виховані байдужими до Церкви і духовності, переконаються, що нарешті обрано вірний шлях і створено надійний механізм для досягнення великої і благородної мети. Таке може не сподобатися хіба-що відвертим чи прихованим безбожникам, та тим, кого люкає можливість прориву України на якісно новий рівень.

Від імені учасників конференції щиро дякую Вам, Ваше Блаженство, Блаженніший Владико, за батьківське піклування про багатомільйонну паству, за українську державу і весь наш народ. Дякуємо Вам за можливість проведення зустрічі такого високого рівня і широкого масштабу, за керівництво конференцією. Дякую також усім учасникам та гостям за небайдуже ставлення до нагальних проблем духовного, державного і громадського життя України і плідну роботу на користь нашої Батьківщини і для слави Святої Православної Церкви. Блаженні ті, хто творить мир, правду, красу і добро. Хто сіє зі сльозами, той буде жати з радістю.

На початок сторінки