Специально для молодежной православной
газеты «Камо Грядеши»
«Спешите делать добро!»,
- призывает вслед за апостолом Павлом
Блаженнейший митрополит Владимир.С редакционным комитетом «КГ» на кануне Рождества встретился Предстоятель УПЦ Блаженнейший митрополит Киевский и всей Украины Владимир. Вокруг самых актуальных проблем православных христиан Украины (среди них и интересующие вас вопросы) велась беседа, которую мы и предлагаем вниманию нашего читателя.
- Блаженнейший Владыко, как с Вашей точки зрения, заметно ли молодежь в нашей Церкви?
- Конечно, большинство верующих, которые активно посещают храмы – в основном люди пожилого возраста. Но, судя по посещениям наших епархий, да и здесь – по Лавре, - можно заметить, что много молодых людей сейчас крестятся, венчаются, а есть и такие, которые стремятся к участию и активно помогают на послушании в своем родном приходе. Дай Бог, чтоб они по этому пути шли и далее, и чтоб Церковь дала им то, чего они ищут.
- А в чем наиболее насущна помощь молодых в Церкви именно сегодня?
- В первую очередь катехизацией. Это проблема номер один, потому что хотя количественно церковно-приходских школ и немало, но еще во многих местах хотелось бы чтоб они были. Но поскольку в субботу и воскресение священник обычно имеет полную нагрузку, здесь могли бы очень помочь люди молодые, особенно родители, чьи дети нуждаются в обучении Закону Божию. Молодежь могла бы активнее возрастать в хоровом пении, день за днем молясь в общинах того или иного прихода. Да и мало ли для молодых людей путей социального служения. Тут – и посещение больных, одиноких и брошенных людей, посещение со словом Божиим детских садов, тюрем, школ... Все это – сферы приложения сил для церковной молодежи.
- Не секрет, что много парней и девчонок сейчас уходит в секты. Это общая боль для всех православных. В то же время мы знаем, что, к примеру, в Москве есть антисектантские центры свт. Иринея Лионского, реабилитационные центры для пострадавших от сект. Планируется ли создание чего-либо подобного в Украине?
- К сожалению, в секты идут не только молодые люди. Привлекают их и разнообразие музыки (эстрада, рок) и даже так называемые исцеления. Это привлекает очень многих, втягивает и, люди, сами того не подозревая, получают психические расстройства. Это вопрос сложный. С одной стороны можно бороться через проповедь, через нашу прессу. Но сил у нас не так много пока. И тут – вы спрашивали – есть возможность православным юношам и девушкам раскрыть свои Богом данные творческие силы. Ведь сейчас очень настойчиво провозглашают: «Церковь должна быть национальной», а на самом деле поощряют церковь совсем не нашей нации, считая, что это нормально. Вот, чтоб далеко не ходить, вспомним инцидент с пастырем, у которого срок пребывания в Украине истекал, и группа депутатов подписала обращение, чтоб он остался в Украине... Мы можем сегодня только словом, проповедью, воспитанием, которое дает нам Церковь, разъяснять людям. Но пока что существует большая потребность в серьезно подготовленных кадрах. Ведь не всякий, к сожалению, священник может повести диалог с теми, кто пострадал от действия тоталитарной секты и сам ощущает, что это такое.
- На недавнем учредительном съезде УН Руха Ю. Костенко, который «благословил» М. Денисенко, проводился сбор пожертвований на восстановление Свято-Успенского собора Киево-Печерской лавры. На вопрос нашего корреспондента филаретовцы объяснили, что, дескать, судьба святыни еще не решена и возможна как передача собора неканоническим структурам т.н. Киевского патриархата, так и установление поочередного богослужения. Блаженнейший Владыко, неужели эти слухи имеют под собой какую-то реальную почву?
- Несколько лет назад был организован государственный Фонд для восстановления Свято-Михайловского Золотоверхого монастыря и Успенского собора нашей святой лавры. Этот Фонд существует. Не знаю какими средствами он располагает, но до сих пор финансировал восстановление Свято-Успенского собора город. Хоть и небольшие, но все-таки посильные средства мы собираем по епархиях и отчисляем сейчас. Так, что восстановление ведется на государственно-народные деньги. Что касается того, кому святыня будет принадлежать, то, поскольку собор – неотъемлемая часть Киево-Печерской лавры, то он и должен быть лаврским. Если же на него будут претендовать со стороны «Киевского патриархата», то с нашей стороны последуют адекватные меры по вопросу Михайловского Золотоверхого, который они сами себе присвоили. Пока им не принадлежал ни Михайловский, ни Успенский.
- В этой связи, как Вы, Владыко, оцениваете религиозную атмосферу в стране и сегодняшнее состояние канонического Православия в Украине?
- Что касается Украинской Православной Церкви, то, слава Богу, она растет и количественно и качественно. Я имею ввиду и многочисленные монастыри и новые приходы и учебные духовные заведения.
В этом году я посетил 17 епархий из 36. Это большая радость – видеть людей, которые стоят в вере, в истинном каноническом Православии. Возможно, если бы не было расколов, Церковь была бы очень мощной силой в нашем обществе. Но приходится терпеть: вражда нарастает, а о каком-то объединении не может быть и речи. Есть один путь присоединения к Церкви - покаяние. Но покаяние ни перед Богом, ни перед людьми пока что никто не собирается приносить. Так, что проблема остается. Ведется борьба за церковные строения, форсируется (особо вредно) поочередные богослужения, которые приводят к постоянным столкновениям и разделениям в народе.
Как произойдет это объединение? Я верю твердо – оно будет рано или поздно. Бог милостив, Оно попустил эти расколы для нашего наущения, Он и помогает – я верю в это. Мы здесь будем едиными устами и единым сердцем славить Бога нашего.
Не смотря на те проблемы, которые переживает страна, находятся добрые люди, строятся новые храмы: около 1000 храмов еще строятся. В течение этого года построили 37 (из них несколько часовен), посвященных Рождеству Христову к священному юбилею. Реставрируются монастыри, освящаются новые святыни. И главное – в церковь приходят люди. Наш народ показывает, что не только на словах он понимает лозунги о духовном возрождении нации. Верующие на деле воплощают их в жизнь, приносят Богу в дар свое любящее сердце.- Блаженнейший Владыко, какова позиция канонического Православия в связи с планируемым приездом Папы Римского в Украину?
- Несколько лет назад, когда наш Президент впервые посещал Италию, он посетил и Папу в Ватикане. Он консультировался со всеми, я думаю, христианскими конфессиями в отношении возможности приезда Папы в Украину. Тогда все – и раскольники, и наша Церковь – единогласно выразили мнение, что не время для такого визита. Он просто не внесет какого-то покоя, а скорее послужит еще большему разделению и без того многократно разделенного нашего народа, особенно верующих людей. Вторично визит нашего Президента к Папе Римскому должен был состоятся после выборов (по неофициальному приглашению). Я не знаю так ли, но слухи ходили и ходят, что Президент даже отправлял письменное приглашение Папе Римскому, который мечтает об этом, чтобы посетить Восток, особенно Украину.
Думаю, что сегодня не время это было бы делать. Но, если государство приглашает главу другого государства – церковь может лишь высказывать свою точку зрения. Церковь высказывает ее: не так давно у нас состоялась конференция в Почаеве. 25 ноября епископат, духовенство и монашествующие западных епархий в своем заявлении выразили протест против приезда Папы в Украину. Таких случаев очень много. Официально от встречи с Папой отказался и Патриарх Алексий, тоже считая, что не время: Римско-католическая Церковь в лице католиков разрушила все три православные епархии: Ивано-Франковскую, Тернопольскую и Львовскую, самым немилосердным образом использовав все средства административного давления и преследования.
Была организована четырехсторонняя комиссия, которая хотела мирным путем решить вопросы с храмами. С первых же поездок во Львовскую область эта комиссия была распущена, все храмы переданы католикам в ущерб православным верующим. Наш Патриарх в своем личном письме потребовал от Папы Римского высказаться против униатского прозелитизма и самого униатства, как средства объединения всех христиан.- Ваше Блаженство, а сейчас благословите для наших новых читателей вопросы личного характера. У православного архиерея есть ли свободное время? Если есть, то как он его проводить?
- В зависимости от возглавляемой им епархии. Есть епархии очень большие, где много монастырей, храмов, очень много проблем. Есть епархии поменьше, но там свои проблемы. Думаю, что практически не только архиерей, но и каждый священник сам себе не принадлежит. Ни своего режима дня, ни часов отдыха он не имеет. Потому что в праздник он должен служить, молиться, а в будни он должен принимать людей. Вы тут бывали и знаете, что люди сотнями в течение дня, иногда и до 11 часов вечера приходят сюда со своей болью, просьбами: денег на лечение, вопросы семейного порядка, спорные вопросы владение храмового имущества... Как говорят в народе, там не хотят священника, а хотят дьяка. Очень меня обескураживает когда многие обращаются за разрешением отпеть самоубийц: (как правило это молодые мужчины от 25 до 50 лет). Это очень страшная ситуация. Этим всем занимается епископ и священник. Еще и социальное служение: посещать больницы, тюрьмы... Встречаться с людьми в учебных заведениях, обращаться с проповедью в силовых структурах. Слава Богу, что уже зовут и ожидают, хотят слышать слово православного священника. Так, что дел всегда много, слава Богу!
- Блаженнейший Владыко, как вы думаете, каковы перспективы у нашего Православия в Украине? И поделитесь, пожалуйста своими личными надеждами на 2000 год от Рождества Господня.
- У Церкви нашей перспективы неплохие. Хотя, конечно, нельзя не помнить того горя, которое причиняют Православию расколы. Если еще несколько лет назад мы безуспешно искали пути добрых взаимоотношений с государством и не могли их найти, то сейчас, слава Богу, шаги навстречу и со стороны государства сделаны. И сотрудничество в мерах разумного и в пределах допустимого – для Церкви прежде всего. Это отрадное явление. Я думаю, что Православие в Украине имеет будущность. Но нужно всегда помнить о том, что так хорошо долго не будет продолжаться. История Церкви свидетельствует, часто такие периоды затишья чередовались с временами гонения на народ Божий. Первый Вселенский собор в Константинополе свидетельствует, что как только Церковь становится государственной и, казалось бы, умножаются все блага и возможности для служения церковного в обществе – как сразу тут же возникали ереси, расколы, терзающие тело Церкви. Вот свидетельство: недавние 70 лет советской власти, которая стремилась стереть с лица земли, физически уничтожить все то, что напоминало о Православии и о Христианстве вообще.
В наше время, казалось бы, все доступно: принимай Таинства, читай духовную литературу, приобретай книги, не нужно прятаться... но – тут же новая беда – расколы. Расколы и есть ересь, ибо понятие о Церкви нынешний раскольник трактует вразрез со всей Святой Православной Церковью: с позиций самодостаточности, самоуправляемости, параллельности какой-то... Потому всегда, встречаясь позавчера со священниками на епархиальном собрании, я напомнил слова апостола Павла: «Спешите делать добро». Добро для Церкви, для народа, потому, что я не думаю, что будет долго такая счастливая возможность, которой пользуется сегодня Церковь Христова в нашем молодом государстве. Дай Бог, чтобы все предостережения не состоялись.(О. Александр):
- Блаженнейший Владыко, что бы вы могли пожелать молодым читателям нашей газеты в рождественские дни?- Юным читателям «Камо грядеши» хочется пожелать главного: утверждайтесь в миссии. Многие молодые люди имели счастье родиться и воспитываться в верующих семьях. Но еще больше таких, кто приходить сегодня в Церковь, никогда не молясь до этого дома, и даже не имея простого христианского понимания вещей. Молодежь – это будущее Святой Церкви и государства. Очень важно, чтобы молодые люди искали Истину точную, Евангельскую, жили бы этой Истиной и всегда могли поделиться Ею с другими.
Беседу вели:
настоятель храма прп. Агапита Печерского
прот. Александр Креницкий,
свящ. Андрей Дудченко.
"Спішіться робити добро!",
- закликає слідом за апостолом Павлом
Блаженніший митрополит Володимир.З редакційним комітетом молодіжної газети “Камо Грядеши” зустрівся Предстоятель УПЦ Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир. Найактуальніші проблеми православних християн України (серед них і числені питання, які цікавлять кожного) були темою розмови, яку ми пропонуємо нашому читачеві.
-- Блаженнійший Владико, як на Вашу думку, чи помітно молодь у нашій Церкві?
- Звичайно, більшість віруючих, які активно відвідують храми - в основному люди похилого віку. Але, якщо судити по відвідуванням наших єпархій, та й тут - по Лаврі, - можна помітити, що багато молодих людей зараз охрещуються, вінчаються, а є і такі, котрі прагнуть до участі й активно допомагають в послушанні у своєму рідному приході. Дай Боже, щоб вони й надалі йшли цим шляхом, і щоб Церква дала їм те, чого вони шукають.
- А в чому потрібна допомога молоді в Церкві саме сьогодні?
- В першу чергу в катехизації. Це проблема номер один, тому що хоч кількісно церковнопарафіяльних шкіл і не вистачає, але ще в багатьох місцях хотілося б, щоб вони були. Але оскільки в суботу і неділю священик звичайно має велике навантаження, тут могли б дуже допомогти молоді люди, особливо батьки, чиї діти потребують вивчення Закону Божого. Молодь могла б активніше брати участь в хоровому співі, день за днем молячись в осередках тієї чи іншої парафії. Та й чи мало для молодих людей шляхів соціального служіння. Тут - і відвідування хворих, одиноких та покинутих людей, відвідування із словом Божим дитячих садків, тюрем, шкіл... Все це - сфери для докладання зусиль з боку воцерковленої молоді.
- Не є таємницею те, що багато хлопців і дівчат зараз йде в секти. Це спільний біль для всіх православних. В той же час ми знаємо, що, наприклад, в Москві є антисектантські центри свт. Іринея Ліонського, реабілітаційні центри для потерпілих від сект. Чи планується створення чогось подібного в Україні?
- На жаль, не тільки молоді люди так блукають. Приваблює і різноманітність музики (естрада, рок) і навіть так звані “зцілення”. Це зваблює дуже багатьох, затягує і, люди, самі цього не підозрюючи, отримують психічні розлади. Це складне питання. З одного боку можна боротись через проповідь, через нашу пресу. Але сили у нас поки що не так багато. Саме тут - ви питали - є можливість православним юнакам і дівчатам розкрити свої Богом даровані творчі сили. Адже зараз наполегливо проголошують: "Церква має бути національною", а насправді заохочують йти до церкви зовсім не нашої нації і при цьому вважають, що це нормально. Ось, далеко не треба йти, згадаймо інцидент з пастирем, в котрого термін перебування в Україні закінчувався, і група депутатів підписала звернення, щоб він залишився в Україні... Сьогодні ми можемо лише словом, проповіддю, вихованням, яке дає нам Церква, пояснити людям. Але поки що існує велика потреба в серйозно підготованих кадрах. Адже не кожен, на жаль, може провести діалог з тими, хто постраждав від впливу тоталітарної секти і сам відчуває, що це таке.
- На установчому з'їзді УН Руху Ю.Костенко, за потуранням М.Денисенко, проводився збір пожертв на відновлення Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври. На запитання нашого кореспондента філаретівці пояснили, що, так би мовити, доля святині ще не визначена і є можливими як передача собору неканонічним структурам т.зв. Київського патріархату, так і встановлення почергового богослужіння. Блаженніший Владико, невже ці чутки небезпідставні?
- Кілька років тому був організований державний фонд для відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору нашої святої лаври. Цей фонд існує. Не знаю які кошти в нього є, але до цього часу відновлення Свято-Успенського собору фінансувало місто. Хоч і невеликі, але все-таки по нашим можливостям кошти ми зараз збираємо по єпархіях і відразу перечислюємо. Що стосується того, кому святиня буде належати, то, оскільки собор є невід'ємною частиною Києво-Печерської лаври, то він і повинен бути лаврським. Якщо ж на нього будуть претендувати з боку Київського патріархату, то з нашого боку, як наслідок, будуть адекватні дії стосовно Михайлівського Золотоверхого, який вони самі собі присвоїли. Поки що їм не належить ні Михайлівський, ні Успенський.
- В зв'язку з цим, як Ви, Владико, оцінюєте релігійну атмосферу в країні і сьогоднішній стан канонічного Православ'я в Україні?
- Що стосується УПЦ, то, слава Богу, вона росте і кількісно і якісно. Я маю на увазі і численні монастирі і нові парафії і навчальні духовні заклади. В цьому році я відвідав 17 єпархій з 36. Це велика радість - бачити людей, які стоять у вірі, в істинному канонічному Православ'ї. Можливо, якби не було розколів, Церква була б дуже могутньою силою в нашому суспільстві. Але доводиться терпіти: ворожнеча наростає, а про об'єднання не може бути й мови. Є один шлях приєднання до Церкви - покаяння. Але покаяння ні перед Богом, ні перед людьми поки що ніхто не збирається приносити. Так що, проблема залишається. Ведеться боротьба за церковні будівлі, православних силою вимушують (що особливо шкідливо) до почергових богослужінь. Це приводить до постійних сутичок і роз'єднань в народі. Як відбудеться майбутнє об'єднання? Я твердо вірю - воно буде рано чи пізно. Бог милостивий, Він попустив ці розколи для нашої науки, Він і допомагає - я вірю в це. Ми тут будемо єдиними устами і єдиним серцем славити Бога нашого.
Не зважаючи на ті проблеми, які переживає країна, знаходяться добрі люди, будуються нові храми: біля 1000 храмів ще будується. Протягом цього року збудували 37 (з них декілька капличок), присвячених Різдву Христовому до священного ювілею. Реставруються монастирі, освячуються нові святині. І головне - до Церкви приходять люди. Наш народ показує, що не тільки на словах він розуміє гасла про духовне відродження нації. Віруючі на ділі втілюють їх, приносять Богу в дар своє любляче серце.- Блаженніший Владико, яка позиція канонічного Православ'я в зв'язку з приїздом Папи Римського в Україну, що так настирливо сплановується?
- Декілька років тому, коли наш Президент вперше відвідував Італію, він відвідав і Папу в Ватикані. Він консультувався зі всіма, я гадаю, християнськими конфесіями в питанні можливості приїзду Папи в Україну. Тоді всі - і розкольники, і наша Церква - одноголосно виказали думку, що час для такого візиту ще не настав. Просто він не внесе якогось спокою, а скоріше навпаки - його використають до ще більшого роз'єднання і без того настільки роз'єднаного нашого народу, особливо віруючих людей. Вдруге візит нашого Президента до Папи Римського мав відбутися після виборів (за неофіційним запрошенням). Я не знаю чи так, але ходили і ходять чутки, що Президент навіть відсилав письмове запрошення Папі Римському, котрий мріє про те, щоб відвідати Схід, особливо Україну. Гадаю сьогодні не час це робити. Але, якщо держава запрошує главу іншої держави - Церква може лише висловити свою точку зору. Церква висловлює її.
Не так давно у нас відбулась конференція в Почаєві. 25 листопада єпископат, духовенство та ченці західних єпархій в своїй заяві висловили протест проти приїзду Папи в Україну. Таких випадків дуже багато. Офіційно від зустрічі з Папою відмовився і Патріарх Олексій, котрий також вважає, що ще не час: вірні Римсько-католицької Церкви знищили всі три православні єпархії: Івано-Франківську, Тернопільську і Львівську в найнемилосердніший спосіб, використовуючи всі засоби адміністративного тиску і переслідування. Була організована чотиристороння комісія, яка прагнула мирним шляхом вирішити питання з храмами. Починаючи вже з перших поїздок до Львівської області ця комісія була розпущена, всі храми були забрані у православних віруючих і передані католикам. Наш Патріарх в особистому листі вимагав від Папи Римського висловитись проти уніатського прозелітизму і самого уніатства, як засобу об'єднання всіх християн.- Ваше Блаженство, а зараз благословіть для наших нових читачів питання особистого характеру. Чи є у православного архієрея вільний час? Якщо є, то як він його проводить?
- В залежності від очолюваної ним єпархії. Є єпархії дуже великі, де багато монастирів, храмів, дуже багато проблем. Є менші єпархії, але там свої проблеми. Думаю, що практично не тільки архієрей, але й кожен священик сам собі не належить. Ані свого режиму дня, ані годин відпочинку він не має. Тому що в свято він повинен служити, молитись, а в будні він повинен приймати людей. Ви тут бували і знаєте, що люди сотнями протягом дня, іноді і до 11-ой години вечора приходять сюди із своїм болем, проханнями грошей на лікування, питання сімейного порядку, спірні питання володіння храмовим майном... Як кажуть в народі, там не хочуть священика, а хочуть дяка. Дуже мене бентежить, коли багато хто звертається за дозволом відспівати самогубців (як правило це молоді мужчини від 25 до 50 років).
Це дуже страшна ситуація. Цим усім займається єпископ і священик. Ще і соціальне служіння :відвідувати лікарні, тюрми... Зустрічатись з людьми в учбових закладах, звертатись з проповіддю в силових структурах. Слава Богу, що вже кличуть і чекають, хочуть чути слово православного священика. Так що справ завжди багато, слава Богу!- Блаженніший Владико, як ви думаєте, які перспективи в нашого Православ'я в Україні? І поділіться, будь-ласка, своїми особистими надіями на 2000 рік від Різдва Христового.
- У нашої Церкви непогані перспективи. Хоча, звичайно, не можна не пам'ятати того горя, яке причиняють Православ'ю розколи. Якщо ще декілька років тому ми безуспішно шукали шляхів добрих взаємовідносин із державою і не могли їх знайти, то зараз, слава Богу, кроки назустріч і з боку держави зроблені. І співробітництво в рамках розумного і допустимого - для Церкви перш за все. Це утішне явище. Я думаю, що Православ'я в Україні має майбутнє. Але потрібно завжди пам'ятати про те, що так добре довго не буде продовжуватись. Історія Церкви свідчить - часто такі періоди затишшя чергувались з часами гонінь на народ Божий. Перший Вселенський собор в Константинополі свідчить, що як тільки Церква стає державною і, здавалося б, примножуються всі блага і можливості для служіння церковного в суспільстві, як відразу ж виникали єресі, розколи, що шматували тіло Церкви. Ось свідоцтво: недавні 70 років радянської влади, яка прагнула стерти з лиця землі, фізично знищити все те, що нагадувало про Православ'я і про Християнство взагалі.
В наш час, здавалося б, все доступне: приймай Таїнства, читай духовну літературу, купуй книги, не потрібно ховатись... Але - тут уже нова біда - розколи. Розколи і є єресь, тому що поняття про Церкву нинішній розкольник трактує у розріз з всією Святою Православною церквою: з позицій самодостатності, самоуправління, паралельності якоїсь... Тому завжди, зустрічаючись позавчора із священиками на єпархіальних зборах, я нагадав слова апостола Павла: "Спішіть робити добро". Добро для Церкви, для народу, тому що я не думаю, що буде довго така щаслива можливість, якою користується сьогодні Церква Христова в нашій молодій державі. Дай Бог, щоб всі ці та інші перестороги не справдились.- Блаженніший Владико, що би ви могли побажати молодим читачам нашої газети?
- Юним читачам "Камо Грядеши" хочеться побажати головного: утверджуйтесь в місії. Багато молодих людей мали щастя народитися і виховуватися в віруючих сім'ях. Але ще більше таких, хто приходить сьогодні до Церкви, ніколи не молившись удома, і навіть не маючи простого християнського розуміння речей. Молодь - це майбутнє Святої Церкви і держави. Дуже важливо, щоб молоді люди шукали Істину справжню, Євангельську, жили б цією Істиною і завжди могли поділитися Нею з іншими.
Бесіду вели:
настоятель храму прп.Агапіта Печерського
прот.Олександр Креницький,
свящ. Андрій Дудченко.переклад Оксани Андрусевич