ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ

Голови відділу Української Православної Церкви по взаємодії з Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України,
архієпископа Львівського і Галицького

Августина
всечесному духовенству, боголюбивому чернецтву і всім вірним чадам Львівської єпархії Української Православної Церкви,
православним генералам і адміралам, офіцерам, прапорщикам і мічманам, сержантам і старшинам, солдатам і матросам та усім службовцям Збройних Сил та інших військових формувань України

 

Христос воскрес!

"Нині вся ісполнишася світа,
небо же і земля і преісподняя"

(Тропар 3-ої пісні Пасхального канона)

Улюблені у Господі всечесні отці,
дорогі брати і сестри,
шановні військовики України!

     Радість переповнює нині наші серця, істинна радість, яку не може ні дати, ні відняти світ чи хтось із людей. До такої радості нас закликає Свята Церква, щоб хоча б на деякий час ми відірвалися від суєти і прилучилися до світлої урочистості, яка є початком блаженного вічного буття.

    Серце наше завжди радіє, коли успішно, переможно завершується будь-яка добра справа. А сьогодні ми "смерті празнуєм умерщвленіє, адово разрушеніє, іного житія нового начало". Від спорожнілого Гробу Христового світло Його Воскресіння розлилося по всьому світу, наповнюючи життя істинним смислом. Це світло вже бачили у сутінках старозавітніх часів пророки, це світло осяювало проповідь апостолів, і радість Воскресіння давала їм, а також християнським мученикам незламну силу своєю кров'ю і своїм життям свідчити про Божественне походження Євангельської істини.

    Святий апостол Павло говорить, що "Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих" (1 Кор. 15, 20). Померши, Іісус Христос душею Своєю зійшов як Бог в ті глибини пекла, де не було ні радості, ні світла, ні надії. Син Божий не міг померти звичайною для нас смертю, але Бог так любив і любить людей, що вся трагедія людського буття аж до смерті лягла на Єдинородного Його Сина, включаючи і страшний стан богопокинутості, розлуки, момент втрати єдності Боголюдини Іісуса Христа з Отцем Небесним: "Боже Мій, Боже Мій! навіщо Ти Мене покинув?" (Мф. 27, 46). Але і через це повинен був пройти Спаситель світу, щоб Своєю смертю подолати смерть і тим, що в гробах, подарувати життя.

    Тепер смерть ми обгрунтовано називаємо успінням, тимчасовим сном. Адже коли вмираємо в Бозі - відходимо не в місце відчаю і богопокинутості, а до Бога, Який возлюбив нас настільки, що Сина Свого Єдинородного, Возлюбленого, дав задля нашого спасіння, для того, щоб ми мали вічне життя з Ним. Бо як Христос помер і воскрес, так і усопшого через Іісуса Бог приведе з Ним (1 Сол.4, 14).

    Тому для справжніх християн не існує більше смерть, і ми не повинні сумувати і тужити за покійниками як інші, що не мають надії (1 Сол. 4, 13).

    Всі ми - вічно живі у Господі Іісусі. І все наше земне життя має бути спрямоване до того великого дня Господнього, в який