Послання

архієпископа Львівського і Галицького
Августина

НА ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ПОСТУ

всечесному духовенству, боголюбивому чернецтву і всім вірним чадам Львівської єпархії Української Православної Церкви,

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

    Починаючи з неділі про митаря і фарисея, Церква готує нас до Великого посту, днів покаяння, часу, коли ми маємо можливість поклопотатися про очищення душі від гріхів. А в переддень посту, у Прощену неділю, на порозі відповідального поприща покаяння Свята Церква наставляє нас євангельською заповіддю про примирення з усіма братами у Христі. „Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14-15). Тобто примирення досягається ціною цілковитої відмови від себе самого. Христос зміг примирити нас з Богом, віддавши за це Своє життя. На Хресті, терплячи страждання, Він зміг сказати: „Отче! прости їм, бо не знають, що роблять” (Лк. 23, 34). І кожен з нас повинен усвідомити, що прощення ми можемо заслужити лише перемогою над собою, котра вимагає дуже великих зусиль. Дарувати ближньому прощення означає, що уже більш нічого не залишилося між тобою і ним, крім жертовної, хресної, взаємної любові.

    Під час Великого посту перед нашими очами – тілесними і духовними - стоїть Голгофа. І у всьому настрої Великого Посту – в богослужінні: церковних піснеспівах і молитвах, земних поклонах – міститься відчуття Голгофського подвигу. Людині обов'язково потрібне щось таке, що піднімає її над буднями і суєтою і дає сили завжди пам'ятати про „головне” в житті, а „головним” є те, що єднає людину з Господом, що дарує їй спасіння, що веде її до вічного життя. В нашому повсякденному житті найбільшим гріхом є наше легковажне ставлення до цього „головного”, бо якби кожна людина завжди пам'ятала про вічне життя і якби вона розуміла, як мало часу дано їй для підготовки до вічного життя, - то відчувала б безумство марнотратства сил і часу, цілком без усякої користі для свого спасіння.

    Великий піст – великий наш помічник: Церква в цей час підіймає нас з мирського пороху, підносячи нас на Голгофу. І ми бачимо в Розп'ятому на Хресті втілення всього досконалого, усіх тих чеснот, про які ми не тільки молимо Господа, але які повинні стати нашим надбанням, бо лише той, хто є чистим, смиренним, терпеливим і має серце, сповнене любові, увійде в Небесне Царство і удостоїться радості бачити Господа.

    Яким же повинен бути наш піст, щоб він був приємним Богові і спасительним для нашої душі?

    Перша умова нашого говіння і християнського посту – незлостивість душі. Людина горда, пихата, немиролюбна, непокірна не може втішитися істинним постом. Коли душу охоплюють злі спогади і недобрі побажання, коли наше серце стає неспокійним від почуття гніву, помсти і ненависті, то ми не постимо і не говіємо по справжньому. В такому стані людина хоч і повторює слова молитов, і заслуховується церковними піснеспівами, однак вона не звільняється від полону гріха, а лише посилює його. В такому стані людина – справжній раб пристрасті. А істинний піст викликає в нашій душі найчистіші, найшляхетніші почуття любові. Отож, той, хто бажає належним чином провести Великий піст, повинен ніколи не забувати бути лагідним. Вміння стримати гнівний порив, віддалити від себе заздрість і суперництво, великодушно поступитися своїми правами – це богоугодний початок християнського посту.

    Друга умова християнського посту висловлена в наступних словах Христа: „коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають похмуре обличчя, щоб на людях бути такими, що постяться” (Мф. 6, 16). Лицеміри дотримуються правил посту і говіння тільки на показ людям, а не для Бога; не тому, щоб постом схилити свою душу до добрих справ і догодити Богові, а лише, щоб інші вважали їх посниками. Лицемірний піст ображає Бога, відвертає Його любляче і правосудне око від людини. Істинний піст повинен бути задля Бога, тобто для того, щоб можливими – душевними і тілесними – подвигами спрямувати її на добро. Очевидно, що така душевна діяльність важча, ніж лицемірний тілесний піст.

    Третя умова християнського посту – постійно пам'ятати про небесні блага, які здобув для нас Іісус Христос. За настановами Святої Церкви ми повинні постійно молитися і думати про те, щоб після смерті бути з Христом у Небесному Царстві. Для того ми хрестилися, для того підходимо до Святої Чаші. Але багато хто з нас неясно і слабо уявляють собі небесні блага та душевні насолоди. Людська душа не може бути задоволена тільки сьогочасним, обмеженим, чуттєвим. Їй блаженство необхідне не на якийсь час, а навічно.

    В неділі Великого посту нам будуть показані образи того, що може здійснити благодать Божа з людиною, якщо вона стане послідовником Христа, Його учнем. Ми згадаємо святителя Григорія Паламу, преп. Іоана Ліствичника, преп. Марію Єгипетську – людей, які по-справжньому повірили Христу і захотіли за Ним прямувати не тільки у своїх побажаннях, але рішуче повернулися проти гріха в собі, перемогли себе в ім'я Христове – Христовою благодаттю і своїм прагненням. Маючи перед собою такі приклади, ми повинні підготувати себе до Страсних днів, щоб пройти їх разом з Христом: пережити і Його зраду, і суд у Пилата, і Розп'яття, і мати право і воскреснути разом з Ним.

З ласки Божої
смиренний
Августин
архієпископ Львівський і Галицький

Великий піст 2003 року Божого,
м. Львів

Курсы свадебного стилиста.