КАКО ВОСПОЕМ ПЕСНЬ ГОСПОДНЮ?

«Найцікавіше, що до давнього співу тягнеться
насамперед молодь, - не літні люди, вже вибачте,
- тому що в храмі молодь хоче бачити інший світ.
Вони ситі естрадою, роком, джазом, і коли в храм приходять,
душа хоче іншої їжі, а їй знову дають те ж саме!»
(А. Гринденко – регент хору Московської
Патріархії "Древнерусский распев")

Якось одного осіннього вечора один з моїх нових православних знайомих запросив послухати репетицію хору, в якому він співає. Спокусити мене на таку пісенну розвідку він спромігся лишень завдяки твердженням, що цей хор (як точніше виявилось згодом – ансамбль під назвою «Канонъ»), має доволі специфічний репертуар. Мова йшла про відтворення ансамблем старовинних пісенних традицій церковного співу, які я до цього чув лише у записах добре відомого багатьом російського хору монастиря Валаам, або українського ансамблю «Стретенье» Ігоря Сахно. Але живе звучання, яке я сподівався почути на відміну від цифрового запису, заінтригувало мене більше.

Йдучи до музичної школи-інтернату імені С. Крушельницької, де ансамбль орендував приміщення, я перейнявся проникненням у творчий простір колективу. Думалось: хористи, мабуть, люди старшого віку, консервативні і відповідно до формату творчості більш закриті. Тому важко було уявити, як вони поставляться до моєї несподіваної і трішки дерзновенної думки зробити статейний матеріал з приводу всього цього.

Павло, власне мій знайомий і учасник колективу, зустрів мене і повів від входу до хор-класу інтернату. Увійшовши, я вибачився за своє запізнення і разом з тим здивувався присутності людей суто мого віку. Розташувався неподалік за партою і приготувався слухати.

Репетиція, яку мені люб'язно дозволили вислухати збоку, виглядала екстраординарно: пять хлопців і одна дівчина-регент. Анна, керівник колективу, вирізнялася сильним і приємним голосом, що не губився серед басів і тенорів інших хористів, а легко звучав у поєднанні з ними. Декілька речей, які прозвучали, мені дуже сподобались: візантійські і болгарські піснеспіви, які хор готував на запис для власного новостворюваного інтернет-сайту. Записувати збирались в Трускавці і в Стояневі, де храми мають найкращу в єпархії акустику.

Водночас, раз по раз, чуючи жарти, подекуди стримувані, а деколи і підтримувані регентом, я змінив моє враження про колектив. Він вже не здавався мені суворо-аскетичним і консервативним: переді мною були живі молоді люди, які тим не менш прагнули привнести в своє життя монастирський дух через старовинний спів. Чомусь одразу згадалося суворе твердження, популярне особливо серед регентів партесних хорів: «Чтобы петь по-знаменному, нужно жить по-знаменному». Проте, це зазвучало на фоні іншого, не менш відомого: «От юности моея многи борют мя страсти». Я знав про це і раніше – і з власного досвіду, і завдяки спілкуванню з багатьма вірними церкви. А тепер іще раз переконався у тому, що партесний спів часто не додає наснаги у боротьбі з пристрасними поривами душі, а навпаки – підсилює їх екзальтованими «козлогласіем». А ще я, знаючи про засилля останнього у церковному репертуарі більшості храмів РПЦ, сумно подумав про невтішне – середньовічний церковний спів тисячолітньої традиції став усього-навсього субкультурним, квартирним, напівлегальним проявом церковної творчості. І цікавим було те, що йти проти більш сучасної і пануючої партесної течії викликалась саме молодь. Ансамбль «Канонъ» був в їх числі.

Однак, як відомо, молодь завжди протестує, є мінливою у своїх уподобаннях. До того ж, для справжнього духовного життя юнацький максималізм і прагнення виділитися на фоні інших не завжди бувають корисними. Власне, сама назва «Канонъ» є доволі претензійною і ставить багато запитань щодо ідеології творчого колективу і світогляду кожного учасника зокрема. Щоб хоч якось відчути, яким саме духом живиться досить молодий і разом з тим музично консервативний колектив, вирішив поспілкуватися з членами ансамблю безпосередньо, що і відбулось після репетиції.

Аню, слідкуючи за тобою, бачу, що тобі як регенту потрібно уважно керувати колетивом і разом з тим бути першою серед рівних друзів. Наскільки ви добре знайомі, і що вас усіх (і зокрема тебе) привело до втілення такого співочого проекту як «Канонъ»?

Анна (сопрано і регент хору, студентка консерваторії): Наше знайомство з „Каноном” відбулося на початку березня 2010 року. Безумовно, тут хочеться висловити щиру подяку о. Тарасію (Андрусевичу). Адже саме завдяки йому нам вдалося зустрітися вперше. Отця Тарасія я знаю здавна, ще з того часу, коли жила і навчалася в Ужгороді. Це людина надзвичайно доброї душі, багатогранна і цікава особистість. Саме він зателефонував мені в березні, сказавши, що вокальний ансамбль „Канонъ” шукає регента. Я в той час навчалася на ІІІ курсі диригентського і вокального факультетів Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка. Ясна річ, що я відразу зацікавилася такою пропозицією. Не відкладаючи справи надовго, ми зустрілися із старостою нашого колективу – Віктором. Як зараз пам'ятаю, тоді стояв чудовий сонячний морозний день, ніби зимою... Ми обговорили з ним найосновніші питання відносно нашої майбутньої роботи, і незабаром після того відбулася перша спільна репетиція.

Повинна зізнатися, що спочатку мені було не зовсім легко. Адже до цього, навчаючись в музичній академії, я як диригент мала справу насамперед з багатоголосною хоровою і симфонічною музикою. Саме тому музичний напрямок, обраний „Каноном”, був для мене новим і мало дослідженим. Бракувало орієнтації в специфічній нотній літературі, досвіду в диригуванні творів без розміру і так далі. Єдине, що допомогло мені в цій непростій ситуації – справжнє захоплення старовинною музикою і бажання допомогти людям, які розділяють це захоплення.

Наскільки я розумію, ті члени ансамблю, які розділяли це захоплення, були також студентами консерваторії?

Віктор (тенор і староста колективу, гід-перекладач): Насправді ансамбль «Канонъ» був зібраний хористом Свято-Георгієвського храму Геннадієм Ляшко ще у 2002 року, за сприяння голови Федерації Скаутів „Галицька Русь” Кирила Арбатова. Мета, яку ми обрали собі – відтворення практики давнього церковного співу: руської, візантійської, сербської, болгарської пісенних традицій. До ансамблю увійшли далеко не професіонали, а початківці – хлопці без музичної освіти, члени молодіжного і архієрейського хорів. Однак, після від'їзду Геннадія до Росії, колектив декілька разів міняв регентів і учасників. З початкового складу залишилось лише двоє хлопців. З цим подекуди справді були труднощі. Завжди шукали провину в регенті, а не в своїй лінькуватості і праздності.

Олександр (бас колективу, художник-іконописець): Особливо важко нам було з жінками... Але це не про тебе, Аню. (Легкий сміх усіх присутніх). Але, якщо чесно, ми дуже вдячні всім іншим тимчасовим регентам, які замінили Геннадія, і які допомагали нам робити маленькі успіхи попри всі чисельні труднощі, які нам довелось пережити спільно.

Я бачу, що хор має вже досить довгу і цікаву історію. Як тобі, Аню, вдалося адаптуватися в чоловічому колективі старожилів?

Анна: Період творчої „адаптації” не тривав довго. Ми відразу взялися за часткове повторення і вивчення Божественної Літургії. Потрібно було по-новому упорядкувати увесь нотний матеріал, підвищити вокальний рівень кожного учасника ансамблю, випрацювати темброву „злитність” звучання колективу... Пройшло майже два місяці наполегливої роботи, і ми з основним складом „Канону” змогли заспівати першу після тривалої перерви Літургію. Це відбулося в невеликій капличці на кладовищі в с. Колодруби Львівської області, на свято св. Георгія Побідоносця (6 травня 2010 року).

Після того, не припиняючи вокальну роботу для вдосконалення звучання колективу, ми постійно співали Літургії у різних храмах Львівської єпархії Української Православної Церкви (с.м.т Янів, с. Стебник, с. Славське). Навесні побували і в Бориславі, де співали Благодарственний Молебень в місцевому Будинку сиріт. А ще часто їздимо до мене на батьківщину – на Закарпаття. Важливою подією була недільна ранкова Літургія в Ужгородському кафедральному соборі. Окрему подяку тут хочеться висловити настоятелю Собору о. Димитрію (Сидіру), а також о. Василію, який проводив Службу.

Взагалі мені хотілося б від імені „Канону” щиро подякувати всім отцям єпархії, які нас підтримували і підтримують. Це, насамперед, настоятелі храмів у с. Колодруби, у с.м.т. Яневі, у м. Трускавці і с. Стояневі – о. Василій, о. Іоанн, о. Петро, о. Богдан. Молимося, щоб Господь нагородив їх за те, що вони дозволили нам долучитися співом до Таїнства Літургії, звершуваної в їхніх громадах.

Як, до речі, сприймали давню традицію співу парафіяни і священики, які запрошували вас співати літургію?

Віктор: Ми дуже вдячні багатьом отцям і парафіянам, як вже сказала Аня. Адже в нас завжди був острах і виникало питання - як саме напрямок, обраний нами, сприйметься і громадою, і священиком? Спочатку, за підтримки отця Валерія (регента архієрейського хору), «Канонъ» співав окремі твори під час святкових Служб. Пізніше, за благословінням о. Володимира, настоятеля Свято-Троїцької церкви у м. Львові, ми почали практикувати спів важливих розділів Літургії під час суботніх Служб. Переважно нам відкрито висловлювали подяку – як священики, так і парафіяни, які надавали нам можливість подарувати наш спів громаді.

Але, на жаль, був і випадок, коли під час однієї з наших перших літургійних практик, з амвону нас пожурили за те, «що ми не йдемо в ногу з духом часу», і що «якісь парафіяни були незадоволені такою традицією співу». Думаємо, що це було результатом антифоного співу з іншим партесним хором. Саме тому ми постановили в подальшому погоджуватись співати всю Літургію тільки самостійно, без перегонів на швидкість з якимось іншим присутнім хором партесної традиції. Служба мусить бути містичною, направленою на молитву, а отже – стилістично витриманою. Вона не повинна нагадувати такий собі „концертний вінегрет” різних церковних композиторів і стилів.

Павло (бас колективу, дизайнер): Стосовно містики... Пам'ятаєте, як регент Свято-Нікольського монастиря в Мукачеві задумливо сказала після нашої Служби: «Ой і гарно... Але не знаю, чи сприйме простий народ таку містику, чи не тиснула вона їм на голову». А потім ті ж прості люди підходили і питали, чи не має в нас своїх дисків на продаж, чим ми були приємно вражені і вперше подумали про професійні записи.

Анна: До речі, про офіційне сприйняття такого формату співу... Для нашого колективу надзвичайно важливою подією стала Архієрейська Літургія з Владикою Августином, що відбулася на свято Успіння св. Анни 7 серпня 2010 року в горах поблизу с. Славське. Це був місіонерський проект, що відбувся за сприяння організації ФСГР і зокрема і згадуваного вже Віктором президента Федерації Кирила Арбатова. В горах, де був розташований табір скаутів, відбулося справжнє торжество Православ'я: Божественна Літургія, яку високопреосвященнійший Архієпископ Августин відслужив під відкритим небом. Саме тут, після цієї витриманої в давніх традиціях Літургії, „Канон” вперше отримав благословіння Архієрея на подальшу діяльність. Це стало для нас важливою духовною підтримкою.

А потім була поїздка в с. Кічерне, чарівний куточок гірської природи Карпат. Саме тут „Канон” вперше співав Літургію у монастирі. Це був храм Успіння Пресвятої Богородиці. Під час Богослужіння відчувався особливий молитовний стан. Хочеться від усього серця подякувати монахам о Аполлосу, о. Іову та о. Іринею за їхню доброту, сердечність і духовні поради.

Хочеться згадати ще одну поїздку на Закарпаття – у вересні 2010 року. Цього разу „Канон” приїхав до Мукачева, щоб заспівати Літургію в Мукачівському жіночому монастирі. Цей монастир є дуже древнім. Згідно історичних джерел, історія його існування нараховує понад 650 років. Ясна річ, що у такому монастирі старовинний спів звучить зовсім по-особливому. Ми вдячні ігуменії монастиря матушці Епістимії і сестрам за їхню довіру, підтримку і надзвичайно теплий прийом.

Віктор: А ще тоді ж, в Мукачеві, відбувся перший публічний виступ „Канону” поза стінами церкви. Це була участь у Першому міжрегіональному фестивалі російської народної культури, що відбувся в приміщенні Мукачівського драматичного театру. В цьому заході „Канон” виступив за підтримки вищезгаданої Федерації Скаутів „Галицька Русь”, з якою, до речі, в нашого колективу встановилися стабільні дружні зв'язки.

Аню, тобі як регенту і керівникові ансамблю – заключне слово. Яким ти бачиш розвиток колективу у майбутньому?

Анна: Мені хотілося б узагальнити все, що ми розповідали вище, і висловити своє особисте ставлення до колективу. Я вдячна Богові за нашу зустріч з „Каноном”. Наша спільна робота приносить мені багато духовної радості, не кажучи вже про чисто професійне зростання. Мені особисто дуже імпонує те, що кожен з учасників колективу є творчою особистістю. Звичайно, жоден з них не має професійної музичної освіти, але зате всі вони в певній мірі є причетними до мистецтва. Це і професійні художники, і дизайнери, і філологи – дуже різносторонні і цікаві люди, яких об'єднує спільна риса: любов до старовинного православного співу, до збереження традицій справжньої духовної музики. В нашому колективі панує атмосфера повної довіри і взаємодопомоги. Ми завжди раді новим людям, що мають бажання долучитися до нас. Наразі ми хочемо дещо розширити склад колективу. Із задоволенням познайомимося із молодими хлопцями і дівчатами, що розділяють наші думки, із тими, хто також прагне співати в такому стилі і в такій традиції. Тут ще слід зауважити, що ми не плануємо робити змішаний склад (це допускається хіба що у режимі репетицій, для швидшого і ефективнішого вивчення нотного матеріалу). А взагалі ми плануємо створити два міні-ансамблі, чоловічий і жіночий, які співатимуть антифонно (тобто почергово) у спільній традиції.

Чекаємо також на запрошення від громад нашої єпархії, щоб мати змогу помолитися разом з ними і удосконалювати наші напрцювання у давній традиції співу.

Наразі ми розширюємо репертуар: працюємо над вивченням нотного матеріалу Вечірньої служби, Полунощниці і Утрені. Творчих задумів дуже багато, серед них – створення власного веб-сайту. Сподіваємося, що Господь укріпить нас і додасть сили в цій непростій справі.
 

Ансамбль давніх церковних пісенних традицій «Канонъ»

Анна Данканич
093 88 59 820
[email protected]

Віктор Яшин
097 23 64 384
066 36 78 355 
[email protected]

Прес-служба Львівської єпархії