Конференцiї

12 березня 1999 року за благословенням Блаженнішого митрополита Володимира у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі під головуванням Архієпископа Львівського і Галицького Августина відбулася нарада головних редакторів засобів масової інформації Української Православної Церкви. На нараді розглядалися важливі питання відповідальності ЗМІ перед народом, і прийнято звернення до журналістів світських ЗМІ.


 

 
Архієпископ Львівський і Галицький Августин,
Голова Синодальної Богословської комісії
Української Православної Церкви

Виступ на всеукраїнській нараді
головних редакторів видань
Української Православної Церкви

“Отож я, в’язень ради Господа, благаю вас
поводитися гідно звання, до якого ви покликані“
(Еф. 4, 1)

    Цими словами Священне Писання дає настанову людям усіх фахів та професій. Адже кожному з нас Господь Провидінням Своїм приготував конкретного хреста – нашу ділянку на ниві Його. Часто ми недооцінюємо тієї інформаційної брані, до якої покликані працівники православних мас-медіа в Україні.

1. Ситуація

Напевно зайво нам нагадувати про те, якої межі сягнуло розцерковлення в сучасному суспільстві. У трактування культури, в саме розуміння мистецтва вкралися перекручення. Виникли абсурдні терміни на кшталт “духовна культура”, “благородне мистецтво”… Багатьом чомусь невтямки очевидне: культура, а це поняття походить від слова “культ”, і починає бути власне культурою лише народжуючись у Господі, лише ведучи людей до Господа. Атеїстичні рудименти у сучасній освіті призвели до виникнення маси псевдонаук (валеологія, метаісторіософія, парапсихологія, тощо…), поширення зацікавленості хіромантією, астрологією. Належну відповідь на ці та інші спокуси знайшли православні видання і передачі різних єпархій нашої Церкви. У баталіях за чистоту інформаційного простору народились прекрасні матеріали “Запоріжжя православного”, фоторепортажі чи не найкращої за зовнішнім оформленням газети “Донбасс православный”, постали  надзвичайно цікаві рубрики у новому журналі дніпропетровської молоді “Спасите наши души”. Нові ще невідомі широкому загалові газети молодіжних православних братств (зокрема, “Благовіст” у Полтавській єпархії) чудово справляються із місіонерськими завданнями завдяки невеликим форматам і відвертості діалогу з читачем.
Православні газети – першими в країні виступили проти численних вірусів нашого часу. Але, мусимо визнати, виступили не згуртовано. І саме тому, що досі слабо діє єдиний інформаційний простір Української Православної Церкви. А чому?
Насамперед, ми повинні виходити з прикрої реалії, що пересічний наш читач – це людина, яка замінила певну частину ранішньої молитви, молитовного правила на ранкову газету. І якщо світська преса живе тим, чим живуть сучасні невіруючі люди (політикою, сенсацією, “чудом”, блудом, скандалами), - то церковна преса повинна свідчити про існування іншого, так би мовити, альтернативного, способу життя. Звідси, там, де є це життя, там буде і газета. Ні в яскравості обкладинок, ні в розмаїтті інформації світських видань нам уподібнюватися не можна, бо це буде стирати ту межу, яка відділяє Церкву – цнотливу і смиренну Наречену Христа від розбещеної Вавилонської блудниці. Взагалі, подібні речі свідчать про нецерковне мислення редакторів церковних видань.
Часом, гортаючи сторінки деяких газет, складається враження, що не люди відірвані від Церкви, а життя єпархії відірване від життя області. Як розбити стіну між церковною пресою та світським повсякденням? Мури, в яких нас забарикадувала ще радянська агітація, зруйнуються лише любов’ю, терпінням і трудом.
Далі хочу сказати словами Предстоятеля нашого, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, з якими він декілька років тому звернувся до випускників Духовної Академії: “Любіть свій народ, його прекрасні традиції. Вивчайте його історію. Це має бути не просто цікавість, а живе почуття сопричасності до неї… Виховуйте себе естетично… Любіть літературу і мистецтво, бо вони саме тим благодатні, що здатні осяяти світ людини, зробити його духовно багатим…” (Володимир, митрополит Київський і всієї України. “Слова и речи”. К. 97. С.24-25.) Але які зусилля необхідно затратити, оберігаючи це духовне багатство! Справді, часто саме через мистецтво, через культуру нашого народу Господь приводить людей до Своєї ниви, до спасіння. Чомусь рідко у православних газетах зустрічаємо літературознавчі матеріали, православні фахові дослідження фольклору, мистецтвознавські твори. І приємно, що газети Макарівської та Кирилівської парафій м. Києва, “Християнська родина” з Ужгорода, “Таврида православна” з Сімферополя, “Дзвони Волині” з Луцька, “Дзвін” з Кам’янця-Подільського та ще деякі наші видання не обмежуються загальною катехизацією (це обов’язковий мінімум кожної газети)*, а й розповідають про історію, культуру та про святині своїх регіонів. Один із найважливіших моментів – мова газети. Мова матеріалів повинна бути благочестивою, лагідною, якщо полеміка має місце в церковній пресі, вона мусить бути конструктивною, без зайвих, неправославних інтонацій. Та водночас важливо передати традиції, особливості, колорит свого краю (області). Для цього, по-перше, треба частіше звертатись до архівів, по-друге, побільше давати живих інтерв’ю та репортажів,
* До речі, дуже бажано, щоб завжди відводилось місце для таких тем, як виховання дітей, православна сім’я в сучасному світі, знайомство зі Святим Письмом, його тлумачення, узгодження Божественного Откровення з даними сучасної науки.
Зберігаючи мову респондентів, по-третє, брати приклад із сучасного “Православного вісника”; щоб не траплялося у нас такого “захисту” Православ’я, як у деяких церковних і біляцерковних виданнях, де аналіз міжнародної політичної ситуації та полеміка журналістів з архієреями займає левову частку цінної полоси.
Аналізуючи широку палітру наших газет, з одного боку – радієш з їх розмаїття, а з іншого боку – в деяких випадках вражає відірваність від реального життя, немає зкоординованості. Навіть у самій мові газет.
Я вважаю ненормальною повну відсутність матеріалів на українській мові в деяких єпархіальних виданнях. Якщо це якось можна пояснити, коли мова йде про Донбас чи Крим, то в інших регіонах це сприймається як вияв свідомої чи несвідомої неповаги до україномовних читачів – вірних нашої Церкви. Крім того, така, мягко кажучи, закомплексованість відповідальних за друк обмежує міжрегіональний вплив на позацерковних можливих україномовних читачів, серед яких певна частина цікавиться виключно україномовним матеріалом.
Про слов’янську єдність легко говорити, а от вмістити її, захистити… Зрозумійте, браття і сестри, йдеться не про національний вимір. Тут все вже серйозніше – ми покликані виявити існуючу соборність нашої Церкви. Це означає - спільно плекати неповторність кожної з єпархій не в противагу, а в гармонійній злагоді одна з одною. Тоді не буде ні штампованої уніфікації, як в радянські часи у світській пресі, ні князівського удільництва, ні того, про що кажуть: “хто в ліс, хто по дрова”. А буде та гармонізація менталітетів, та “єдність духу в союзі миру” (Еф.4,3), яку заповідав нам Апостол.
Ми повинні пам’ятати, що сьогодні одним з найважливіших завдань для церковних видань є вплив на невоцерковлене суспільство. Часто матеріали в наших газетах зашорені в собі: вони і не йдуть до невіруючого, і не кличуть за собою, бо автор не намагається подивитися на свій матеріал очима читача. Він сам не впевнений у тому, чи йому цікаво читати свій матеріал, то що вже казати про звичайного читача…

2. Програмна концепція.

А) Необхідна єдина інформаційна база, яка б забезпечувала нормальний зв’язок між єпархіями. Фахове тематичне подання матеріалів українською та російською мовами необхідне для того, щоб газети кожної з єпархій вільно поширювались у будь-якому куточку країни. Передрук матеріалів – один із способів досягнення цієї мети.
Б) Співпраця із православними редакціями в першу чергу сусідніх країн: Волинські газети повинні представити матеріали (спочатку передруки з посиланнями, а потім окремі полоси на замовлення) білоруською мовою, галицькі – польською, закарпатські – словацькою, чеською та угорською, буковинські – румунською, одеські - молдавською та гагаузською, донецькі й луганські – російською… Потрібна найширша представленість матеріалів різними мовами
В) Максимальне залучення фахівців світських редакцій. До речі, хай запорожці скажуть, як сьогодні сприяє ефективній катехизації нова газета “Домаха”, вихід якої благословив Владика Василій.

3. Конкретні пропозиції.

А) Тісніші контакти, взаємодія редакторів, членів редколегій церковних видань на регіональному та загальнодержавному рівнях.
Б) Готувати свої кадри. Роботі з молоддю сприяє залучення до видавництва своїх молодіжних стрінок до різних видань. Досі невикористаний велетенський потенціал Спілки православної молоді України. Газети – по примірнику до кожної єпархії. Вести підшивку в кожму єпархіальному управлінні.
В) Активно залучати світських фахівців.
Необхідна повна інформаційно злагоджена співпраця з «Лідер» у Києві, «М-студіо» в Мукачеві, «Л-64» у Донецьку, іншими систематичними програмами у Вінниці, Дніпропетровську, Сумах. Не маємо відомостей саме про православні радіопередачі. А тим часом, ефір щогодини стає отруйнішим і психологічно небезпечнішим, тому вищезгаданим досвідом давно вже потрібно ділитися. У Львові ми намагаємося щось зробити, але організувати православне систематичне мовлення на Галичині без великих грошей неможливо. Але ж в більшості областей це питання при бажанні вирішити було б нескладно.
Г) На мій погляд, немає необхідності створювання структур типу «Гільдії редакторів» тощо. Натомість – варто на базі «Православної газети», «Православного вісника» – спільно започаткувати фінансовану структуру на зразок інформаційного агенства. Воно має координуватися спільно священиками з редколегії «Вісника» (протоієреєм Анатолієм Затовським, протоієреєм Владиславом Софійчуком), прес-секретарем Київської митрополії Святославом Речинським [творчий відділ], а також архімандритом Никоном і Анатолієм Шевченко [відділ видавництва, попиту і розповсюдження].
Щодо економічного аспекту функціонування необхідні ваші пропозиції. Давайте разом, маючи тут добру нагоду, вирішимо, як поставити справу належним чином. Необхідно щоб на агенство у кожній єпархії щоденно працював кореспондент (на ставці) в повному розумінні цього слова. Слово за вами, редактори.
Останнім часом посилилися напади лжепатріотів, неоязичників, псевдохристиян - явних та таємних ворогів віри на нашу Святу Церкву, звідусіль з’являються нові та нові спокусники, котрі, часом самі того не відаючи, зводять у погибель душі людські, розривають ризи Матері-Церкви. Вам важливо свою справу робити з відчуттям, що робота ваша – стрибок без права на помилку. Щоб кожним газетним, радіо- чи відео-матеріалом повернути читача, слухача, глядача до усвідомлення своєї відповідальності за дар Божий, яким є покликання кожної людини. Воно дає нам натхнення, воно відкриває нам горизонти і воно ж, як учить Святе Євангеліє, вимагає від душі неабияких зусиль: “Царство небесне силою добувається, і хто докладає зусилля, здобуває його.”(Мф.11,12).

На початок сторінки


 
Валентин Борисович Лукіяник,
Голова Союзу православних братств України

Хотілося б все-таки про обмін інформації "Банк даних", щоб це була реалізована ситуація. Без цього нічого не буде.Тому що рівень газети, рівень журналістської етики і розуміння проблем залежить від того, наскільки актуальні піднімаються питангня і що ми хочемо зробити. Яку ціль перед собою ставимо. Тобто обмін газетами і банк даних газет повинен бути. І журналами. Крім того, гадаю, о.Нікон повинен взяти на себе оцю координацію видавничої діяльності, щоб ми просто не дублювали один одного. У нас не такі великі фінанси, щоб можна було дублювати книжки. Все-таки повинен складатися план: хто що видає. Тому що буває, що одну й ту саму книжку перевидають, а ще, як правило, видають піратським методом, вона просто не розходиться і тоді не можна розвивати ні видавництво, ні книжку, і тоді люди просто втрачають ентузіазм і пропадає справа. Координація повинна бути.
І на місцевому рівні не треба думати, що хтось зробить щось у Києві і все буде зроблено. Хто що зробить в своїй єпархії, у своїй газеті, у свому видавництві, те й буде. І якщо, наприклад, у ХVII - XVII віці була така ситуація, що, скажімо, Кирилівський монастир (Київський, вотчина Чернігівських князів) по своєму духовному значенню був вищий ніж Києво-Печерська лавра.
Тому що на той час там були глибинні особистості. Там Димитрій Ростовський-Туптало та інші подвижники. Тому немає значення, чи церква соборна, кожний на свому місці що зробить, те й буде. І не надійтеся, щоб була якась підтримка, фінансова чи просто. Треба мати впевненість у своїй справі, благословення Боже - і робити. І тоді, якщо скажуть випускається журнал "Спасите наши души" - його знають, тому що він випускається у Дніпропретровську. Але якщо буде випускатись, скажімо, в Чернігові або Черкасах - його теж будуть знати. Тут тільки треба усвідомити, що ми робимо, для чого робимо і з якою ціллю. І обов'язково треба газети й журнали направляти в місцеві бібліотеки. Тому що навіть в парламентській бібліотеці, коли туди заносять православну газету, то її читають. І тоді до верховної Ради почали приносити православну газету "Радонеж" та ін. Депутати, здавалося б такі великі люди, а вони просто люди. Вони багато чого не знають. І коли вони починають читати, вони тоді відкривають очі: "Хіба це може бути!" Так, це може бути. Це є так. Тому треба давати інформацію усім, бо кожен чоловік - просто людина. І більше нічого. І треба вміти розповідати про Православ'я. Місіонерство - це і газета, це і виступ на радіо, і на телебаченні, де це можна; в Києві не можна, скажімо, блокада, але це можна в Одесі, у Дніпропетровську та і т.д. І це буде робити свою роботу. Небагато для цього потрібно. Крім того, дуже актуальна тема, як орієнтуватися і в церковній, і в суспільній обстановці, і в політичній ситуації.
Дуже важливо, щоб це на себе брала преса. Тому що буває така ситуація: в одному місці ті самі люди, що давлять церкву, в іншому місті їх рекламують як таких, хто допомагає церкві. А цього не може бути - в одному місті так, в іншому інакше. І щоб ви знали, що якщо у цьому році нам вдалося провести у неділю Торжества Православ'я найбільший хресний хід за усі роки, то одразу ж повернулася і місцева влада і інші, і почали приходити і до Блаженнішого, і до інших і говорити: "А що вам треба, а яка ситуація?" Якщо ми не об'єднаємо своїх зусиль, наша церква – найбільша чисельно спільнота, а головне, ще і канонічна, 8 тисяч парафій, скажіть, яка партія має стільки навіть членів? Не говорячи про осередки. То чому наша Церква не може поставити питання, що треба поважати Православну Церкву в Україні. А влада поважає два фактори: або гроші, або реальну силу. Церква є реальна сила, тільки треба її усвідомити, висловити і зайняти достойне місце.

Владика Августин:  уявіть собі, збираються тисячі людей (біля посольства збираються рухівці - 10 чоловік) і роблять вигляд, нібі 100! Вміють! І про це знають і налітають декілька студій. А тут - тисячі людей - яка партія і який рух стільки людей може організувати! І - нуль уваги.
Факт той, що дійсно проігнорували.

В. Б. Лукіяник:  Тільки по радіо сказали і декілька газет. Маленька заміточка: разом з тим це було видно, що Церква є! З Церквою треба рахуватися.
Після цього, звичайно, якісь зміни будуть, але це є чисто церковна робота. Місіонерство і чисто церковна робота - працювати з кожною людиною, з тими ж депутатами на всіх рівнях, з тими ж редакторами газет і можна чогось добитися. І, напевно, для нас було б дуже прикре запитання: А що ще ми зробили? Нехай обстановка така. А хіба обстановка у ХVII ст. була легша? Чи в 20-х роках? Чи у 30-х? Вона не була легша, але тоді тоді були православні церковні люди, вони знали, що це треба робити. І вони просто робили (А ще скажіть, щоб друкували інформацію за власними підписом). Дуже багато розповсюджується матеріалів, де стоїть підпис: "Православне братство", Братство таке й таке. Але в нас є офіційна назва, юридично зареєстрована "Всеукраїнське Православне братство Архистратига Божого Михаїла Української Православної Церкви", яке зареєстровано від Митрополії нашої церкви. І всі документи, які виходять від нашого імені, вони йдуть на бланку з підписом і з печаткою. Або Союз Православних братств, як координуюча організація. Інші листівки, які йдуть, вони йдуть від свого імені, хто хоче писати - будь ласка, це ж нікому не забороняється. Тому дуже часто змішується. Наприклад, ситуація, яка є з кодами. Дуже багато на нас говорили того, чого ми не говорили. Тому що це інформація йде перекручена. Тому, якщо приходить людина і говорить: "Я - з такого-то братства" - можна дуже легко перевірити, хто вона така, звідки, єсть духівник, можна запитати. Якщо самостійно працює людина - Слава Богу, хай працює, але завжди треба називатися своїм власним іменем. Тому що на нас багато йде негативу якраз з цього боку.
Наступний момент: про видавництво ще. Повинне розробити "Естетику православну і етику". Дуже часто скаржаться люди, що в газеті друкуються зображення ікон, інші священні предмети, а потім ці газети валяються в різних місцях. Можливо, треба якимось чином виробити цю етику, можливо не все потрібно друкувати в газетах. Подумайте, чи друкувати ікону. Тому що святиня попирається ногами, хоч в газеті чи в журналі, треба над цим думати.

Владика Августин:  "Можливо треба давати напис: "Не використовувати у господарських цілях!" не в кінці видання, а на початку, там і так, як раніше було гасло: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!"
Це естетика і в газетах. Поступово треба переходити до того, що була церковна лексика, бо дуже багато друкується такого: священикові, наприклад: Бажаємо Вам трудових успіхів чи церковної кар'єри. Це світські пишуть, а в церковній газеті не треба привчати людей, до чого не треба. Тому церковна преса повинна зберігати церковну мораль.

В. Б. Лукіяник:  Наступні декілька моментів: Вибори - це одна ситуація, потім - законодавча база про Церкву. Наступне - приїзд Папи. Можливий приїзд. Наступна проблема - підтримка рішень Архиєрейського Собору про альтернативну систему ідентифікації, Проблема сама по собі не зрушиться. Собор прийняв рішення, а тепер треба, щоб була реакція народу. Наприклад, коли зібрали 47 тисяч (хоча це зменшено у тричі) підписів і заяв, то Верховна Рада почала розглядати, почав президент про це говорити і т.д. Я думаю, така ж серйозна проблема.
На сьогодні буквально декілька телеграм прийшло з протестом проти приїзду Папи. Якщо це неактуальна тема, значить ми повинні говорити, що тема неактуальна, нехай буде, що буде. Якщо ми не згодні з тим, щоб так зневажали Церкву - запрошує президент Держави як главу Держави, то нехай приїде Папа, зустрічається з Головою ВР, президентом і їде додому. Але - не богослужіння. Але ж цього не буде! А якщо цього не буде, то є в нас Патріарх, є у нас Митрополити, з якими це повинні узгодити. Якщо цього не буде узгоджено, значить, ми повинні про це сказати. І ці актуальні теми повинна піднімати преса. Тому що ви формуєте і круг проблем, і світогляд, і рішення цих проблем. Є, наприклад, актуальна тема "Автокефалія". Чому на сторінках газет не обговорювати різні точки зору? Якщо ми їх не будемо обговорювати, то вони підуть вглиб (вниз) і будуть якимось наривом виходити. І треба обговорювати - це в рамках церковності. Ап.Павел сказав: будуть між вами різні думки і щоб іскуснійший (майстерніший) виявився. Треба обговорювати, а не передруковувати матеріали ХІХ століття.
Є актуальна проблема валеології її треба обговорити. Через 5-10 років наші діти будуть американізовані. Тоді не буде України, а те ж регулювання народжуваності. Їх треба обговорити і активно формувати суспільно-церковну думку. Бо без цього нічого не буде. І це має робити преса. І ще одне важливе питання. Може воно звучить грубо, але церква соборна і соборно вона вирішуватиме свої питання. Треба об'єднувати зусилля. Ми всі різні, ми всі грішні, хтось комусь не подобається, але якщо є церковна проблема, її треба поставити, висловити і добитись того, щоб вона була вирішена.

На початок сторінки


 
Валерій Миколайович Гончаренко,

Как нашим, так и изданиям ближнего зарубежья, надо внести пункт о поддержании связей с духовными учебными заведениями - например, с такими, как Православный Свято-Тихоновский Богословский институт, миссионерская семинария в Белгороде и с такими организациями, как информационно-реабилитационный центр м.Иренея Лионского. Думаю, какие-то експертные материалы они могли бы нам предоставлять и все мы могли бы использовать их в своих публикациях.
Относительно Интернета: наверное тот консультативно-информационный центр, который замышляется сегодня, он не обойдется без своего сервера и без своей электронной почты. Таким образом, те, кто будет иметь доступ к электронной почте, может материалы высылать для размещения на нашем сервере непосредственно по электронной почте, остальные, кто не будет иметь такой возможности, будут посылать материалы по почте. Здесь, в этом центре, нужно привлечь к участию профессионалов-программистов. Я думаю, среди верующих людей достаточно профессионалов, которые согласились бы с радостью участвовать в этом деле. Они, в свою очередь, помогли б нам в решении технических вопросов. Т.Е. давать какие - рекомендации насчет читабельности газеты, какой шрифт использовать или не использовать при даном макете и т.д. Такие вопросы у многих возникают и вызывают затруднения.
Помимо других задач, одной из первоочередных являются демифологизация. Что это значить? Т.е. устранение искаженной информации о Православных праведниках, богослужениях, обрядах, традициях. И здесь мы не учитываем такой фактор, как традиционность. Ведь удивительным образом он является миссионерским инструментом. Особенно в провинции. Оказывается, это не только Россия, Украина, Беларусь, Греция. Оказывается, Православие - это и Америка, и Япония, и Африка. Вот, пожалуйста, читают наши газеты люди, для которых горизонт сужен, воспринимается как наша чисто национальная традиция какая-то этнографическая. Читают материал перепечатаный из "Радонежа" об обращении протестантской общины, о переходе в лоно православной церкви. Вот информация о том, что в Африке - 300 тыс.жителей континента исповедуют Православие и, причем, самым активным образом: посещают регулярно богослужения. Таким образом, горизонт расширяется. Кроме того, скажу вам о своих наблюдениях - из опыта общения с технарями. Их реакция - они букально ошарашены, когда видят, что мы используем современные средства информации, т.е. используем Интернет, какие-то новейшие технологии. Это влияет так, что люди располагаются. Они видят, что Православие - это не вчерашний день, это - и сегодня, и завтра. Так расширяется горизонт видения Православия на исходе ХХ века.
И еще небольшое сообщение, кому-то, может быть, полезное. Мы столкнулись при регистрации с такой проблемой. Мы регистрируем газету только на украинском языке. Есть опасность, что кто-либо пожелает создать такую-же газету и название зарегистрирует на русском языке. Т.О., вклиниваясь в наш простор, могут использовать даже наш макет, потому что заплатить за его регистрацию очень дорого стоит. При регистрации надо внимательно смотреть Закон о печати, консультироваться с регистрационными органами.

На початок сторінки


 
Берко Олена Станіславівна,
педагог.
Братство православних лікарів, м. Львів

Українське Православне братство було засноване Владикою Августином, Воно дуже малочисельне сьогодні, але зроблено ряд дуже цікавих справ. Одне - це я називаю І-й хоспіс для онкохворих на останній стадії захворювання. 2-е - створення нового типу Православного будинку опіки над дитиною. Сьогодні ми ще не маємо газети. Ми - найстарші, існуємо з 91-го року, але газети не маємо з різних причин. І мені дуже цікаво було слухати усі виступи та пропозиції. Тут зібралися дуже розумні редактори і вони сказали те, що хотіли. Я б тільки хотіла ще сказати одне: на превеликий жаль у деяких єпархіях існує така думка, що якщо є газета центральна єпархії, то вже іншої газети намає можливості випускати. Тому мені дуже сподобалося - це про Дніпропетровськ йшла мова, де сільській священик випустив для дітей газету. Сьогодні ми стоїмо на порозі створення газети, яка б називалась "Духовні посіви" і я хотіла б скористатись такою можливістю, щоб вельмишановні редактори газет, які тут зібралися, допомогли нам в цьому.
І друге: як педагогу, мені хотілося сказати: література дуже цікава, отут я побачила деякі новинки для себе. Але вони не доходять до дітей. Класні керівники і вчителі не мають змоги використати вашу прекрасну літературу, яка їм допоможе у вихованні підростаючого покоління. Тому дуже важливо, щоб газета православна доходила до школи. Я, як представник школи можу сказати, що дуже рідко до школи доходять православні газети. Це дуже важливий аспект.
І ще. Користуючись тим, що почула про створення координаційного центру, хотіла б побажати йому подумати над таким питанням: газет вже багато, але для такої великої території як Україна це все-таки мало, і задуматись над тим, щоб газет випускалося більше і було більше видавництв.

На початок сторінки


 
Свящ. Димитрій,
Дніпропетровськ

Дорогі браття і сестри, всі учасники цієї зустрічи. Те, що ця зустріч є надзвичайно важливою, ми всі відчули, і хай Бог допомагає, щоб вона була розпочатком великої тієї праці, яку вже давно треба було почати. І ця зустріч з великим запізненням відбувається. Але - слава Богу, що вона відбулася. І це подяка Блаженнійшому і Вам, Владико, що Ви змогли це активізувати.
На Дніпропетровщині ми видаємо наші газети церковні російською мовою, тому що вони більш читаються і вам це відомо. Ми розпочинали працю ще з 95-го року, коли союз православної молоді "Світ" (так він зареєстрований) розпочав видавництво своєї місячної газети "Слово". Були зриви, були труднощі, тому що усе це на ентузіазмі. Ніхто нас не підтримував. Пізніше я розпочав видавництво єпархіальної газети "Дніпропетровські єпархіальні відомості", вийшло 3 номера - зробив паузу. Мені дуже сподобалась ідея Віктора. "Єпархіальні відомості" ми не залишимо, їх неодмінно треба видавати, говорити про новини і про те, що ми робимо, як працюємо, які парафії і як працюють. Іде будівництво храмів і духовності - це надзвичайно важлива справа. В журналі "Спасите наши души" ви усього цього не зустрінете, бо тут особиста проблематика душі людської. Треба зі всіх сторін це мозгувати і сприяти, щоб воно розвивалось - це все, що говорив Віктор і щоб нам направляти зусилля в одну точку, щоб спасти душу тут на землі, вона тоді буде цінністю і для Царства Божого, якщо ми дамо їй просвіту і вдосконалення духовності.
Ми видаємо "Єпархіальні відомості" щомісячно, до 5 тис. Екзкмплярів розходиться, безкоштовно роздаємо. А "SOS" вже виходить 12-тисячним тиражем і повністю реалізується. Журнал виправдав себе. Навіть без підтримки. Уявіть собі, якщо хоч трохи буде підтримки! Якщо будуть якісь зв'язки і контакти - він буде ще цікавішим.
Ми видаємо щомісяця ще парафіальну газету "Альфа". Кожний може видавати таку газету. Раз на місяц або навіть на два. Це газета для молоді і дітей. Альфа - початок життя. Як повинна розвиватися дитина і всі проблеми повязані з молоддю, з юнаками, з недільною школою.Ще є така газета "Слово" союзу православної молоді. Дуже вона цікава. Головний редактор цієї газети він же і благочинний усіх храмів, які ми зараз відкриваємо. Лікарні міста і області - надзвичайно важлива справа. Є ще маленький єпархіальний листок - називається "Во віки". Сам священик зробив це і досить гарно. Це є початок. І є люди, які хочуть працювати і - слава Богу - мають такий настрій, ентузіазм, бажання. Є ще вісник Новомосковського благочиння, вісник Павлоградського благочиння, але відстали вони на пару місяців.
Кожний священослужитель каже: "А чого це я не можу в півроку раз видати гарний барвистий бюлетень для дітей?" Подивіться на листок "Во віки"! Там настоятель намалював і дорогу до храму, і намалював себе з дітьми. Скрізь було порозвішано. І буде по потребі - парафія поруч Знаменського монастиря. Він планує приватизувати одне з трьох озер, буде розводити рибу для обителі і почнеться праця - буде видавати газету. Він сам прийшов: Владико, благословіть, буду працювати. Я вважаю, що це приклад для кожного настоятеля. Ми дожили до такого, що кожна парафія не мала свого діла, своєї історії. У нас були єпархії - особисті справи тільки на священослужителів. І парафії закривали одна за другою при радянській владі. Зарах в єпархіях усе відновлено. Кожна написала свою історію, слідкує за тим, як розвивається життя, хто призначається, які відбуваються події. На основі тих зошитів, почесної книги парафії ми дійдемо до того, що парафія буде мати список своїх парафіян. В нас і раніше було так. На кожній вулиці стояв храм і кожна людина знала, до якого храму вона відноситься. Та й священик знав свою людину. Якщо хтось не прийшов до церкви, то священик говорив: "Що ж то сталося з тобою?"
А писати історію, щоб дійсно можна було побачити, як хто живе, переймати досвід одне одного - це сьогодні треба робити. І ця зустріч є надзвичайно важливою. Іще треба створити якусь таку раду, центр, де можна було б спілкуватись і отримувати те, що видається в єпархіях. Це нам полегшить працю. І якщо буде створено такий центр в Києві в Лаврі і хтось відповідальний буде займатися цим, це б була велика справа.

На початок сторінки


 
Лариса Олександрівна,
"Троїцький вісник", Чернігів

Здесь уже выступали и говорили, что нас втягивают в политику. В последней передаче "Благовест" речь шла о Чернигове. Черниговская земля Святая. И передача была очень хорошая. Я с радостью слушала. Потом слово дают Филарету. Начинает вести разговор о том, что 20 февраля он собрал пресс-конференцию, что у них выходит газета "Голос православия", где они хотят критиковать Московский патриархат. И он ссылался на выступление Кучмы, когда тот сказал: "Объединить Православие надо". Филарет опасен тем, что очень умен. Он знает хорошо логические приемы и пользуется ими. Нарушает элементарную логику, софистикой пользуется. Несведущий человек послушает его и думает: "Он правду говорит. Это ж Украина, это же Филарет". И когда я слушала, то думала: "До какой наглости надо дойти (простите за грубое слово), чтоб расколоть церковь и призывать по радио, цитируя Кучму на каждом шагу, чтоб объединиться.
Мы хотим объединиться, раскольник говорит, - а некоторые силы не хотят (нашу Православную церковь имеет ввиду).
Так спрашивается, мы должны объединяться с раскольниками, что ли? Я это хочу дать в газете, прямо выдержку из выступлений, кое с какими коментариями. У меня там еще материал есть. Нас втягивают в политику, но мы не хотим заниматься политикой в религии.
Мне пришлось 2 раза идти к прокурору из-за Станислава Речинского. Он выступил против Филарета. Владыке понравился этот материал и он велел давать его без правок, потому что сильный материал. Это было года 2 назад. И руховцы на нас с "Просвітой" поднялись. "Полдень", "Сіверщина" - знаменитая руховская газета. Меня - к прокурору. В суд. Дважды мне пришлось сидеть у прокурора, отписываться. Но тогда я уже была в роли прокурора, а он в роли адвоката Филарета. Потому что он всячески защищал Филарета, а я наступала, пыталась показать ему, кто такой Филарет. Говорю ему:
- Вы крещеный? - Крещеный.
- В какой церкви крестились? - В русской.
- Ваш отец крещеный? - Ой, какой он верующий был. Но он умер.
- Если бы отец воскрес, он бы вас выпорол. Это я прокурору говорю. - И просьба: не вовлекать нас в эту политику.
И второе. Газета. Тут говорили о проповедях, чтобы давать проповеди, Закон Божий, как вести себя в церкви - все это надо. Но это - если большая газета. У нас газета выходит 1 раз в месяц, 4-хполоска. Я считаю, газета должна быть летописью, отражать жизнь епархии. Это гораздо труднее - собирать и взвешивать каждое слово, рисковать этим словом. А священники пусть больше с амвона стараються воспитывать людей как вести себя в храмах и прочее.

На початок сторінки


 
Сергій Анатолійович,
"Союз Православных граждан",
Журнал "Православие и современность"

Настоящее совещание назрело уже давно, необходимость его ощущалась в нашей работе и в нашей жизни. Действительно, мы до сих пор вытеснены из информационного пространства. Это не потому, что у нас недостаточно интеллектуальных сил, не потому, что у нас недостаточно печатных органов, дело в том, что много любознательных и пишущих людей, которым есть что сказать, но которые не знают, куда обратиться и как, собственно, изложить свои мысли. Почитают одну газету - нечего ему туда давать материал, потому что не напечатают. В этом отношении очень хорошо работает газета "Радонеж". Распространяя ее, мы убедились, что общественность воспринимает ее, как общецерковную газету.
Никифоров, который возглавляет православное общество "Радонеж", постоянно работает со своими авторами. Он их печатает. По Украине у него уже целая плеяда штатных авторов, которые дают туда свою информацию. Потому эта газета всегда интересна. И удивительно, что другие московские издания не интересуются украинской тематикой. Преодолела этот барьер "Русь Державная". Сразу нашлись и авторы. На моей совести, моими трудами найдено 4-х человек, которые могли бы что-то писать, и материал их довольно интересен. Люди умеющие. Т.е. нужно поискать хорошенько. Для этого надо, чтобы газета имела свяь с общественностью. У нас в православных изданиях, особенно в Киеве, я наблюдаю, что епархиальная газета - сама по себе, православная общественность - сама по себе. В лучшем случае напечатают какие-то документы. Никаких аналитических материалов. Трудно понять не то, что жизнь церкви, а жизнь Киевской епархии. Материалы должны носить актуальный характер. О приезде папы Римского я нигде не видел ничего, никакого материала. Между тем надо как-то изложить официальную позицию по этому вопросу. Что касается Филарета, прошло с 92 года уже 8 лет - и стало все забываться: кто такой Филарет, кто учинил раскол. Уже и история забывается, потому Филарет получает все преимущества и говорит, что хочет.
Степовик известный, Степовик выступает в печати, выступает по радио. Он является профессором Киевской духовной академии Киевского патриархата. Никто ни в одной газете ничего не сказал о нем. Я измучился, пытаясь найти рациональное зерно в его брошюре, чтоб опровергнуть. Но это же сплошная галиматья! А работы его издаются и рекомендуются студентам для изучения по предмету религиоведения. В "Руси Державной" я опубликовал материал о Филарете, о Степовике, где подверг его критике. "Русь Державная" одно время распространялась в Киево-Печерской Лавре, потом перестала. Потом смотрю: № 5 - ими заклеены окна, иам делали ремонт, а там моя статья… Раздали бы лучше газету людям, чтоб читали.
Полнота жизни церкви тоже не раскрывается, хотя есть возможность все это делать. И это взяла на себя газета "Радонеж". Еще такой момент: бесплатно раздавать газету - это просто недопустимо. Потому что уровень газеты определяется спросом. Если бы те, кто раздает газету пробовали брать хотя бы 5 или 10 копеек, тогда бы увидели качество этих материалов. Рынок определяет цену. Цена московских газет высокая. Но те, кто хочет, безусловно, читают. Я предлагаю создать актив православных журналистов, причем каждый вовлек бы в это дело или подготовил бы тех, кого он считает нужным, и вызывали бы на подобные совещания. Еще такое предложение: когда выходит церковное постановление или какое-то решение, нужно давать по этому поводу разъяснения в газетах. Не так все понятно людям. Нужно разжевать и дать каждому сомневающемуся в правильности, чтоб он убедился. Следующий вариант - это журнал "Православний вісник". Я не знаю, то ли он выходит, то ли нет. Чтобы эти вопросы там более основательно прорабатывались.
Сейчас появилось очень много печатной продукции неизвестно от кого: какие-то подметные письма, которые вносят смуту в среду верующих, ненужные какие-то выступления совершенно ненормальные. Этого быть не должно.

Владика Августин:
Стосовно роздавання газет безкоштовно. Є такий варіант середній: можна давати бідним людям, але треба знати той контингент.

На початок сторінки


 
Ростоцька Валентина Іванівна,
докторант Академії Наук,
доцент кафедри образотворчого мистецтва,
член спілки архітекторів

Я - представник педагогічної науки. От учора взяла збірку наукових праць академії пед.наук і з великим смутком читала цю збірку, де автори - мої колеги. Буквально через кожну статтю дають власне трактування духовності. І таке пишуть, що стає соромно за їх титули, звання. Це пишуть академіки, членкори. Такі роздуми - волосся стає дибки. Читала і все мені згадувався Мережковський, легендарні його рядки про Христа:

"Когда б Он был средь нас и видел, Чего достиг наш славный век,
Как брата брат возненавидел, Как опозорен человек.
Когда бы здесь в блестящем храме Христос воскрес,
Он услыхал,какими б горькими слезами он зарыдал."

На жаль, мої колеги навіть забули зміст слова "Педагогика" - "Детоводительство ко Христу". І таке робиться! З якою скорботою заходиш в школи, дивишся на навчальні заклади, коли широко відчиняються двері для західних проповідників, в основному протестантів. Це просто жах!. Здається, що живеш не в Православній країні. Навіть на рівні культурології - я читаю курс світової та вітчизняної культури - не має гарантії, що протестанти навчать наших дітей любові до Христа, а - ненавидіти рідну культуру, не розуміти її зміст. Бачити, що наші діти заходять з виглядом іноземців у наші храми, не вміють читати ані символіки мистецтва, нічого не знати - це ми, безумовно, гарантувати можемо.
Тому моє прохання, мій біль до журналістики: прохання заповнювати інформаційне поле своєю Православною спадщиною. Адже нехтування своїми коренями - ми знаємо, до чого воно приводить. Тим більше, що зараз ми маємо таке перегукування з часами Хрещення Русі! У нас знову проходить встановлення державності, знову своєрідне встановлення народності, ренесанс релігійний, тому тим більше це нас повинно цікавити і ми повинні бачити своє коріння, саме тим шукати вихід з кризи, яка є. І тому простір повинен бути заповнений; бо незнання та нівелювання рідної культури приводить до повного зубожіння, до жахливих наслідків і все через те, що наші педагоги не можуть визначити, що таке духовність, тим більше навчити.
Розумова байдужість нашої молоді до основних проблем буття, зокрема духовних, перетворює їх просто на знеособлену одиницю і вони схильні і до буддизму, і до окультизму. В головах студентів робиться таке, що просто жах. Тому ще і ще прохання наповнювати інформаційний простір православними трактовками, не спотворюючи їх і допомагати як нашій молоді, так і, нажаль, нашим вченим з'орієнтуватися в церковному просторі і зрозуміти, в якій країні вони живуть, спадкоємцями якої високої культури і духовності вони є.

Владика Августин:
Вам є що сказати, тому що у Вас такий контакт з митрополією. Ви маєте великий досвід, започатковуєте добрі справи. Дякуючи Вам в Києві нема повної нірвани стосовно Православної церкви.

На початок сторінки


 
гражданка N

Мне больно слышать, как здесь с трибуны очень много говорится об отрицательном. Наверное, в наше время, сейчас, надо поставить точки над "ї" и сделать какие-то рациональные предложения. Я прекрасно понимаю ваше выступление. Протестантские проповедники просто губят души наших детей. Они занимаются той деятельностью, которая просто претит православному человеку. Но я считаю, что самым главным и жизнеспособным будет поставить и определить те пути, которые могли бы вывести из кризисной ситуации то положение в котором оказалась Украина, ее духовное положение. И в этом плане надо быть православным журналистом, который занимается православной тематикой более активными и не замыкаться только на жизни церкви, жизни парафии, а выходить в люди, выходить в народ.
Нести слово Божие в народ, не бояться приходить в школы, быть инициаторами - предлагать директорам школ, гимназий, лицеев, чтобы приходил православный священник и выступал там со своими проповедями. Открывать воскресные школы. Положение с воскресными школами в Украине катастрофическое. Практически профессиональных воскресных школ не существует. Если они проходят, то на очень примитивном уровне. Я тому была свидетель. Я пришла со своими двумя детьми, чтоб они поприсутствовали на воскресной школе - я просто не хочу говорить об отрицательном… Давайте определим какие-то пути выхода из этой кризисной ситуации, иначе мы окажемся где-то на дне.

На початок сторінки


 
Протоієрей Петро Дмитрук,
редактор газети "Голос Православ'я"
Черкаської єпархії

Черкаська газета виходить раз на місяць по благословенню преосвященного Софронія Черкаського і Канівського. Я хотів би торкнутися питання, дуже актуального зараз. Це питання позавидавничої діяльності деяких комерційних стркутур, які возять до наших храмів чудові іконки з чудовими молитвами, які перекладені на російську мову і перекладені так, що іноді виникає питання: преподається там святий преподобний афонський, який жив у І половині ХІХ ст., а молитва написана таким чином, що в неї включені святі Руської Православної церкви. Я хочу запропонувати, щоб без благословіння архієрея ніякі молитви не виходили, крім тих що знає наша Православна церква, на яких вона виховувала не одне покоління наших людей і які є дійсно для всіх нас спасаючими. Ми виховались на традиціях молитв церковно-словянською мовою, для нас ці молитви зрозумілі. Здебільшого зрозумілі і для наших людей. Люди зжилися з тим звуком, з тою піснею церковною, і коли читаєш переклад, душа не погоджується з тим, що там є. Тому я всіх молодих кореспондентів закликаю не брати участі у таких справах, бо це привносить у наше життя обновленчество і нецерковний дух. Ми свою церковність повинні берегти і в цьому напрямку.

На початок сторінки


 
Протоієрей Володимир Остахов,
настоятель кафедрального собору в Миколаєві

О радио и телевидении. Начну с радио. У нас в Николаеве есть прямой эфир на обласном радио - полчаса в неделю. Православный эфир. Повторяется передача по просьбе радио слушателей. Передачу записывают и дважды повторяют. 1,5 часа идет трансляция. И вот я послушал и Ларису Васильевну, и Виктора Васильевича – низкий поклон вам. Действительно, крик души должен выйти на все население, не только в храмах. Здесь радио и TV играют крайне большую роль. Наши темы по радио - самые разнообразные. Радиослушатели сами задают темы. Это и ВИЧ-инфекция, это и блуд в обществе, и средства массовой информации, нецензурная брань. И вот когда ведешь эту передачу, очень важны звонки, которые идут после передачи. Вопросы - отвечаешь тут же по радио, отвечаешь и после передачи. Полчаса прошли, а звонки все продолжаются. Это затягивается на часа 1,5 - 2. И это очень важно.
У нас в Николаеве и на телевидении есть передача, которую ведет Владыка, "Слово пастыря" - в воскресенье, 10 минут. Две передачи "Я на перепутье" - поднимаются всевозможные проблемы. Выходят по 20 минут 2 раза в неделю. На другом телеканале у нас передача "Православный мир", причем с церковной хроникой. Ни одно церковное событие не бывает без телеосвещения. И все эти же события выходят в телеэфир в городских новостях и в обласных. Т.е. практически все телеканалы освещают жизнь Украинской Православной церкви, Владыки Питирима. Каким образом это достигнуто? Воцерковлением теле- и радиоработников. Это на телевидении и радио ваши прихожане, ваши духовные чада. И тогда работа будет двигаться. Я вот прочитаю вам письмо, оно оскорбительное в мой адрес, но я считаю, что это признание: "Неужели ты не видишь, что твои прихожане - в большинстве убогие, ущербные, тупые, ортодоксальные людишки, которые лучше поставят пару маленьких свечек и будут валяться перед выцветшей картинкой, чем начнут добиваться чего-то своим трудом. Подпись: "Амадеус". Кто знает Библию - знает, что так именовали злого духа. И стихотворение тут-же:

Когда - когда так много гнили смердит веками вонь неся,
Как много храмов налепили, как мало верим мы в себя.

Это уже реакция. Понимаете, это реакция безбожного мира на то, что идет. Действительно, письмо ведь начинается: "Периодически наблюдаю тебя на TV и не могу сдержаться"... Крик души должен быть. Когда мы подняли проблему "Cool" и "Cool gerls" - детских журналов, которые развращают детей, то в школах дети стали отказываться от этих журналов. Приходят в храмы и говорят: "Батюшка, мы уже в класе говорим: "Мы эти журналы читать не будем". Идет спор, идет диалог в школе среди детей. Удалось убрать с одного из телеканалов обзор фильмов ужасов. Обзор получасовой, который шел в самое удобное время. Я обратился по TV к людям и люди стали звонить. Реакция исполнительного директора была удивительная: "Я и не думал, что наша передачу не только не хвалят, но ее считают противными и ненужными". И эта програма была снята.

На початок сторінки

ЗВЕРНЕННЯ
учасників наради головних редакторів засобів масової інформації
Української Православної Церкви
до журналістів світських ЗМІ

Шановні колеги!

    Напередодні величної події в історії людства – 2000-літнього ювілею Різдва Христового, ми, представники церковної преси, звертаємося до вас із закликом об’єднати наші зусилля у справі відродження православної духовності нашої Батьківщини – України.
Важко перебільшити значення засобів масової інформації у сьогоденні. Четверта влада насправді є владою, владою над думками і почуттями людей. Але влада – це передусім величезна відповідальність перед Богом, країною і власним сумлінням за тих людей, на яких впливає ваше слово. За кожне слово ми повинні будемо дати відповідь Богові. “За слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш осуджений”(Мф.12,37). Відповідальність журналіста ще більша, бо його слово поширюється на багатотисячну, а іноді й багатомільйонну аудиторію. Нехай же наше слово буде завжди правдивим, нехай несе воно тільки добро в душі людей!
На жаль, не завжди засоби масової інформації несуть добро в наше суспільство. Нас не може не турбувати поширеня різними ЗМІ матеріалів. що пропагують, як принцип “нормального” життя егоїзм, любов до задоволень і розваг будь-якою ціною, розпусту і нехтування життям ближнього. Відверта порнографія поширюється насамперед серед молоді, руйнуючи ці незахищені душі. Це стало прибутковим і, на жаль, поширеним бізнесом. Церква не може виступати проти такого бізнесу, який спотворює образ Божий в людині, який розпалює пристрасті проти котрих людина повинна боротися.
Проте сьогодні з екранів телевізорів і шпальт газет ведеться справжня пропаганда зла. Причому найнебезпечнішими є навіть не відкриті вияви відступництва від моралі, справедливості й істини, а витонченіші, прикриті форми зла, форми підробок, ерзаців, що мають, за словами Апостола “вигляд благочестя, сили ж його зреклися”, такі, як псевдорелігія, псевдонаука, псевдокультура. Ми бачимо безліч псевдохристиянських і тоталітарних сект, повінь чорнокнижників, астрологів, окультистів. Внаслідок цього – духовне спустошення молоді, наркоманія, самогубства. Відповідальнсть за ці смерті великою мірою лежить на працівниках видань, що пропагують лжерелігії, навіть у такій, здавалось би, “невинній” формі, як гороскопи. Ми, працівники ЗМІ, повинні бути пильними, бо слово може не тільки зцілити, воно може вбити.
Церква єднає людину з Богом і людину з людиною. Тому нас, православних віруючих, не може не турбувати агресивність деяких ЗМІ, які з політичних інтересів вносять розбрат у наш народ, роздмухують ненависть і недовіру. Ми живемо у важкий час і, може, головне, чого чекає від нас майбутнє – терпіння, єднання і любові до ближнього. Тому ми не повинні давати можливість недалекоглядним політикам використовувати наше слово для роз’єднання людей.
Дуже прикро бачити, як деякі ЗМІ розпалюють міжконфесійну воржнечу: чи то через брак фахових знань, чи навмисне йдучи проти Церкви. Час усвідомити: виступаючи проти Церкви, ви йдете проти свого, споконвіку православного народу. Цього не простять ні наші православні предки, ані наші православні нащадки. Теперішній розкол підтримується штучно. Не беріть участі в цій ганебній справі – і розкол зникне. Українська Православна Церква постійно розкриває природу нинішнього розколу і готова грунтовно роз’яснювати журналістам причину цього явища.
Шановні колеги, дорогі брати і сестри! Попереду в нас великий ювілей, всесвітнє свято. Майже дві тисячі років тому відбулась найвизначніша подія в історії людства – народився Христос. Перед величчю цієї події стають незначущими всі наші сучасні розбрати. Ця подія ставить людину один на один із Богом, з Вічністю, з власним сумлінням і з радістю людей, що роблять добру справу.
Хай благословить Господь усі ваші добрі думки, слова і справи!

На початок сторінки

“ЦЕ Ж БО СПІЛЬНА НАША БІДА”

    Ці думки юнак, православний мирянин, студент одного із Київських навчальних закладів смиренно передав на розсуд фахівців, що зібралися на Всеукраїнській нараді головних редакторів засобів масової інформації Української Православної Церкви. (Вона відбулася у Києво-Печерській свято-Успенській Лаврі 12 березня цього року). Сподіваємося багатьох із наших читачів вони наштовхнуть на роздуми, якими варто поділитися. З благословення Високопреосвященнішого Владики Августина подаємо їх до вашої уваги:

…З глибоким болем і смутком спостерігаємо ми за сучасною ситуацією в Православній Церкві. Зовні наче б то усе добре: збільшується кількість парафій, відновлюються зруйновані храми та будуються нові. Але, поглянуваши пильніше можна побачити, що людей у церквах все менше, а середній вік парафіян не молодіє… Реалії сьогоднішніх днів – молодь у головній масі проходить повз двері храму. Можна виділити два основних шляхи. Люди, котрі хочуть знайти Бога і прийти до Христа, приходять до різних неопротестантські і навіть псевдохристиянські секти. Інші, котрих приваблює екзотика, суворий моральний устав та аскетичний досвід, приходят у релігійні громади східних культів.
Але навіть, якщо молода людина і вирішить піти до православної церкви, то дуже часто це стає його останньою спробою. Скажімо, якесь питання гложе душу і він приходить до церкви, а тут – звідусіль: “Не так стоїш!..”, “Як ти руки тримаєш?” і таке інше - тож він і не затримується тут. (Так молодь зараз здебільшого релігійно безграмотна, але це не гріх, а біда).
А якщо юнак витримає витримає все це, дочекається кінця богослужіння і підійде до священика із своїм наболілим, то вельми можлива і така відповідь: “Якщо хрещені, то прийдіть у неділю на сповідь, якщо ні – запишіться на хрещення.” Ця безучасність відлякує, а за стінами храму сектанти із своїми солодкавими посмішками привітают, поспівчувають і – пояснять у чому його проблема (звісно зі своєї позиції). Може саме тому і не чути голос Православ'я серед молоді.
Не можемо казати, що проповідь не ведеться, але здебільшого проповідництво зводиться до 20 хвилин після читання Євангелія. А для того, щоб ці слова почути, потрібно прийти до церкви. Але хто покаже цей шлях. Цим і повинні займатися церковні ЗМІ.
Хотілося б висловити декілька зауважень:
По-перше. Перелистуючи сторінки церковних видань, натикаєшся на численні статті про пришестя антихриста, кінець світу, Апокаліпсис. Не сперечаюся, це важлива проблема, але вона не повинна затуляти собою все життя Церкви. В багатьох випадках це слугує лише прикриттям для власної бездіяльності: мовляв, усе одно скоро кінець світу, - аби свої душі спасти… Куди там когось до Христа приводити…
По-друге. Статті у церковній періодиці здебільшого звернені до людей більш-менш ознайомлених з основами віри. Але за 70 років держатеїзму наші люди стали релігійно безграмотними. Всі їхні знання про віру, релігію, Церкву, хаотично формувались із відривків інформації. Багато термінів та понять несуть в собі інше змістовне та емоційне навантаження, аніж те, яке було в них закладене. Наше суспільство виявилося не готовим до того потоку різної релігійної та колорелігійної інформації, яка хлинула звідусіль в останнє десятиліття. Людині релігійно неосвіченій передусім варто пояснювати основні постулати, а вже потім розтлумачити богословські тонкощі та необхідність “несуттєвих дрібниць”. (Мова Літургії, необхідність посту і т. д.)
По-третє. Практично відсутні в нас статті, звернені до молоді, а якщо і пишуть, то головно – про шкідливість року та порнографії. Молодь за своєю природою – власник. Молоді хочеться бачити слова, звернені до неї, почути відповіді на питання, що хвилюють саме її. Спроба говорити чужою для неї мовою наперед приречена на невдачу. Сектанти в цьому попереду нас. Вони говорять мовою сучасною, зрозумілою. Це не заклик до примітивізації проповіді, а про приближення її до тих, до кого звернені її слова. Природньо, що сварити та вказувати на недоліки набагато легше, аніж будь-що запропонувати, а тим більше втілити. Тому хочу внести кілька пропозицій:

Ось декотрі з тих пропозицій, які хотілося б висловити. Багато з вищевисловленого не має прямого відношення до церковних ЗМІ, але вони можуть відіграти організуючу та координуючу роль.
Звісно, легше говорити та вказувати, аніж щось робити. Але головне – почати. Є стільки молоді, яка прагне докласти своїх зусиль до Церкви, але не знає як і де… Їхня енергія шукає вихід. Їхнє бажання послужити Богові вимагає хоч маленького, але подвигу.
Назовіть їх, покажіть їм шлях і вони (молодь) підуть за Христом, розсіюючи світлом своїх душ морок сьогоднішніх реалій, возглашаючи: "Слава во вишніх Богу, на землі мир, в человіцех благоволеніє".

На початок сторінки