Конференцiї

Архієпископ Львівський і Галицький Августин,
Голова Синодальної Богословської комісії
Української Православної Церкви

Тези доповіді на конференції
"Християнське мучеництво - свідчення Церкви у ХХ столітті".
Львівська Богословська Академія
(Української Греко-Католицької Церкви)
(21 квітня 1999 р.)

Православний погляд на мучеництво і на його значення в житті Святої Церкви

    Напередодні 2000-літнього ювілею Різдва Христового ми знову і знову намагаємось збагнути спасительний Шлях, який пройшла Церква тернистими історичними дорогами. Будь-який ювілей, а особливо такий, змушує нас пильно подивитися на минуле і пережите, на ті діяння, якими ми можемо виправдатись перед Богом та історією. З впевненістю можемо стверджувати: Бог явив Свою милість нашій Вітчизні. Він подарував нам справжніх заступників, котрі і зараз біля Його престолу невтомно моляться за нашу державу і наше спасіння.
Скільки їх, мучеників, які за віру Христову постраждали? Тільки одному Богові це відомо. Ми ж знаємо і шануємо лише малу кількість з усього сонму мучеників.
 Почуття вірності Христу та Його Церкві було наріжним каменем, на якому вибудовувалось їх сповідницьке життя, увінчане мученицькою смертю. Саме така вірність потрібна нам сьогодні більш, ніж будь-коли. Що може бути дорогоціннішим для нас, ніж подвиг мучеників та сповідників Христових?
 Втрата національних святинь, індиферентність до них, загрожує нам повним духовним та історичним виродженням у найближчому майбутньому. Наші мученики і сповідники нагадують нам "літеплим" людям ХХ ст., що є Той, заради Кого ми можемо віддати все, навіть саме життя, і через це здобути не тільки самого себе, а також нормальне культурне і державне життя, але й головне - обіцяне нам Царство Небесне.
У Посланнях до римлян та єфесян святий Ігнатій Богоносець так висловлює своє ставлення до страждань заради Спасителя: "Ніякої користі не принесуть мені насолоди світу, ні царство віку цього. Краще мені померти за Ісуса Христа, ніж панувати над усією землею... Його шукаю, Котрий помер за нас, Його бажаю, Котрий за нас воскрес... Хочу бути Божим: не віддавайте мене світові. Пустіть мене до чистого світу: з'явившись туди, буду людиною. Дайте мені можливість наслідувати страждання Бога мого" (Послання св. Ігнатія до римлян, 1V).
"Заради Христа я несу на собі кайдани, ці духовні перли, в яких я бажав би воскреснути" (Його ж послання до єфесян, Х1).
"Я пишу церквам і всім говорю, що добровільно вмираю за Бога, якщо тільки ви не перешкодите мені. Благаю вас: не проявляйте до мене несвоєчасної любові. Залишіть мене бути їжею для звірів і за їх допомогою досягнути Бога. Я пшениця Божа, нехай змелять мене зуби звірів, щоб я став чистим хлібом Христовим" (Його ж послання до римлян, 1V).
"Тепер тільки починаю бути учнем. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не перешкодить мені прийти до Ісуса Христа. Вогонь і хрест, зграя звірів, посічення, роздрібнення кісток, відрубування членів, знищення всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, тільки б мені досягнути Христа" (Його ж послання до римлян, V).
 Святитель Іоан Златоустий у Похвальному слові всім святим мученикам так розповідає про велич цього подвигу: "...Мученики і ангели розрізняються тільки назвами, а насправді подібні між собою: ангели знаходяться в небі, і мученики теж, перші непідвладні старості і безсмертні і мученики матимуть теж. Але ті отримали безтілесну природу. Що ж? І мученики, хоч зодягнуті в тіло, але безсмертне, чи краще, ще перед безсмертям смерть за Христа прикрасила тіла їх більше від безсмертя. Не таке світле небо, що прикрашене сонмом зірок, як світлі тіла мучеників, прикрашені великою кількістю ран. Так, померши, вони зробили велике досягнення, і ще перед безсмертям, отримали нагороди, що були увінчані смертю" (Повне зібрання творів свт. Іоана Златоуста, т. 2, кн. 2, ст. 753).
 Кожний день церковного року Православна Церква прославляє святих угодників Божих. Велика кількість святих, які від віку догодили Господу, прикрашає церковний небосхил. Серед них ми святкуємо і дні пам'яті святих мучеників. Але за словами свт. Іоана Златоуста, відзначення пам'яті мученика - наслідування мученика (Повне зібрання творів свт. Іоана Златоуста, т. 2, кн. 2, ст. 710).
 Християнська Церква зустрічає 2000-ліття Пришестя в світ Боголюдини Господа нашого Ісуса Христа, збагатившись великим сонмом святих. Вони є переконливим свідченням невичерпної любові Отця Небесного до людей. Відкривши двері Царства Небесного, Господь Ісус Христос кличе до Себе всіх для вічного життя з Ним, для вічної радості, кличе всіх - незалежно від віку, статі, соціального становища.
 Коли почалось мучеництво за Христа? Відразу ж після народження Ісуса Христа за наказом Ірода було вбито у Вифлеємі 14 тисяч дітей віком до 2-х років. У 38 р. розлючені юдеї вбили камінням архідиякона Стефана. Він і називається первомучеником. Незважаючи на ніжність жіночої природи, і жінки-християнки з перших віків терпіли страждання за Христа. Першою серед них стала стала рівноапостольна Фекла. Всі апостоли, крім святого апостола Іоана Богослова, прийняли мученицьку смерть. В 1 столітті постраждав мученицькою смертю сотник Лонгін, який стояв на варті біля Голгофи і Святого Хреста. Він, разом з підлеглими йому воїнами, був свідком останніх годин земного життя Спасителя, великих і страшних знамень, явлених після Його смерті. А ці події надзвичайно вплинули на душу воїна. Лонгін увірував у Христа і привселюдно сповідував, що "воістину Він був Син Божий" (Мф. 27, 54). Він був на сторожі біля Гробу Господнього і в момент преславного Христового Воскресіння. Юдеї підкупом хотіли добитися від нього лжесвідчення, що ніби-то Тіло Спасителя викрали Його учні. Лонгін і два його воїни категорично відмовилися це зробити. Вони прийняли хрещення від апостолів залишили службу, пішли до Каппадокії, де проповідували Христа, за що і були страчені. Священномученик Ігнатій Богоносець страчений у 107 р. Святе Передання говорить, що він був у числі тих дітей, котрих благословив Ісус Христос. Перші християни з великою повагою та благоговінням ставилися до мучеників Христових. Їх тіла потаємно, переважно вночі, підбирали і ховали.
 Перші богослужіння у християн відбувались на могилах святих мучеників. Впродовж усієї історії Святої Церкви і дотепер Свята Євхаристія може звершуватися лише при наявності в Престолі чи Антимінсі хоча б часточки мощей святого мученика.
 Смерть, яку прийняла людина за Христа, є підставою до причислення її до лику святих. Навіть нехрещена людина, яка була страчена за сповідування Христа Царем і Богом, вважається охрещеною кров'ю і святим мучеником. Святитель Іоан Златоустий пише: "Не дивуйтеся, якщо я мучеництво назвав хрещенням: і тут Дух витає з великими щедротами і буває нищення гріхів і дивне і певне дивовижне очищення душі, і як ті, що хрестяться водою, так і ті, що терплять мучеництво - омиваються власною кров'ю, що сталося і з... святим мучеником Лукіаном" (Повне зібрання творів свт. Іоана Златоуста, т. 2, кн. 2, ст. 565).
  Якщо стародавні переслідувачі застосовували до християн різні тортури, примушуючи їх приносити жертви ідолам, а тих, хто відмовлявся, знищували, то в роки більшовизму була створена надзвичайно потужна система каральних органів, в'язниць і таборів смерті. Серед багатьох мільйонів жертв радянської влади є десятки, а може й сотні тисяч православних мучеників і сповідників, які протиставили сатанинській злобі та брехні самовіддану смиренну любов і вірність Христу.
 Не треба пояснювати, що кожний допит був для ув'язнених страшною моральною тортурою, навіть якщо і не говорити про тортури фізичні, жорстокі побиття, нічні "конвеєри", задуху, сморід, неможливість сісти і лягти, коли в невеликих камерах утримувалися десятки (інколи більше сотні) ув'язнених. А додати ще й голод, холод, воші, втрату зв'язку з родиною, нелюдські важкі роботи та смертоносні етапи... Не всі побували в таборах смерті чи хоча б в таборах суворого режиму, не всі побували на Соловках чи в Колимі, не всіх засуджували до розстрілу чи повільної смерті, але майже кожний арештований проходив через слідчі та пересильні в'язниці, переживав знущання і безглузді обвинувачення слідчих, шантаж, лайку, приниження й образи, етапні вагони для зеків, пограбування й "терор" кримінальних злочинців - "соціально близьких" радянській владі, долав десятки кілометрів перегонів пішки під конвоєм тощо. Чи не справжнім мучеництвом було життя під дулом автомата з невимовним білем і тривогою за родину та близьких, які дуже часто були позбавлені мінімальних можливостей для виживання? Зауважимо, що кліриків, ченців і мирян, які постраждали за ім'я Христове, за віру Православну не до смерті і в подальшому своє життя проводили в благочесті і чистоті, Свята Церква називає сповідниками.

Диякон Валерій Калінчук зачитує доповідь

Диякон Валерій Калінчук зачитує доповідь Високопреосвященнішого архієпископа Львівського і Галицького Августина.


 
Де ж було джерело мужності і терпіння цих справжніх християн у нелюдських випробуваннях? Звичайно, у Христі, Який приніс у світ нове життя, і Вогнем Своєї Божественної любові запалив не тільки серця мучеників і сповідників, але й подвижників благочестя - безкровних мучеників, які кожної миті співрозпинаються і співумирають з Христом, щоб потім, очистившись і оновившись, співвоскреснути в праведності Христовій.
 На заклик Христа відгукнулись ті, які виконали заповіді Божі в своєму земному житті, досягли Царства Небесного, і їх прославила Церква. Це і апостоли, і благовірні князі, і воїни, і ченці, і архієреї, і миряни, і старці, і вчені - всі, хто пройшов свій земний шлях справжнім християнином, в смиренні і чистоті свого серця, сповідуючи віру Христову до останнього свого подиху. Святі страстотерпці власною кров'ю підтвердили свою праву віру у Христа. Вони не побоялися тих, хто вбиває тіло, а душу не може знищити; вони перенесли терпеливо страшні муки; вони перемогли лють жорстоких мучителів; вони пройшли крізь вогонь і воду і досягли вічного спокою; вони в молитві розмовляли з Богом; вони мужньо боролися за славу і честь Царя Небесного і стражданням перемогли диявола.
 Святитель Іоан Златоустий в Похвальному слові всім святим мученикам запевняє, що стати мучеником Христовим є велика честь: "Відтак не лякаймось, почувши, що такий-то притерпів мучеництво; але лякаймося, чуючи, що такий-от виявився слабким і впав тоді, коли його чекали такі нагороди... Тутешні жорстокі і нестерпні страждання мученики терплять в короткому часі, а після відходу звідси вони виходять на небеса; причому ангели йдуть перед ними і архангели супроводжують їх; бо не соромляться співслужителів своїх  і готові все робити для них, як і ті вирішили притерпіти все для Христа, свого Господа. Після підняття на небо, зустрічають їх всі святі Сили" (Повне зібрання творів свт. Іоана Златоуста, т. 2, кн. 2, ст. 756).
 Усі глибини богослов'я в багатстві і в динаміці розкриваються в православному богослужінні. Як ставиться Православна Церква до святих мучеників, зрозуміло зі змісту тропаря і кондака Святим отцям.
Тропар: Боже Отець наших, що постійно твориш нам добро по Твоїй лагідності, не позбав нас твоєї милості, але молитвами їх улаштуй у світі наше життя.
В усьому світі Церква Твоя прикрасилася кров'ю мучеників твоїх, ніби багряницею і віссом, тому через них звертаємося до Тебе, Христе Боже: людям Твоїм щедроти твої зішли, мир жительству Твоєму даруй і душам нашим велику милість.
Кондак. Як начатки єства, Творче, всього живого світ приносить Тобі, Господи, богоносних мучеників: їх молитвами в мирі глибокому Церкву Твою, все живе Твоє Богородицею збережи, Многомилостивий.
 В тропарі мученики прославляються як такі, що своєю кров'ю прикрасили Церкву; мученики не байдужі до нас, вони просять Христа Бога, щоб Він зіслав щедроти людям Своїм, щоб мир усім дарував і душам нашим велику милість. В кондаку звертаємося до Господа, щоб за молитвами богоносних мучеників, Він в глибокому мирі зберіг Церкву Свою. Мученики ставляться на друге місце після апостолів. В кондаку звертаємося до них з проханням, щоб молилися за нас, щоб Господь спас душі наші. Взагалі, в службах святим мученикам ми висловлюємо свою пошану до них і впевненість, що вони, разом з усіма святими, моляться за нас до Христа Бога нашого. В Ікосі 5 Акафіста усім святим, розкривається сутність святих мучеників. В чому ж вона полягає? Святі мученики бачили, що у світі все є суєта суєт, і при цьому нічого вічного немає. Бажаючи догодити превічному Богові, вони терпінням лютих мук поміняли тлінне на нетлінне, за що і сподобилися знаходитися біля "страшного престолу Господнього" у славі вічній.
 Святість є самоцінністю і вона не підлягає "використанню" ні для якої цілі, оскільки сама стає метою. Святість - це "цінність в собі". І наша радість в тому, що дари Духа Святого, даровані вірним чадам Православної Церкви, не залишились забутими і незнаними в мороці "світу цього", а є набутими і явленими, як град, що "стоїть на верху гори" (Мф. 5, 14). Прославляючи святого, ми беремо реальну участь у "невидимій брані", залучаємось до його слави.
 Великий світлий чин преподобних угодників Божих, що просяяли на Русі, разом з сонмом мучеників по всьому світу, складає повноту святості в Христі. Неземним світлом сяє ця громада свідків над Руссю і не дає їй остаточно зануритися в гріховну пітьму. Наші сучасні мученики, святі та праведні наглядно свідчать, що живий Господь і жива частина Його святого тіла - Українська Православна Церква.
Світло великої жертовної любові наших нових святих вказує нам шлях до спасіння, їхніми стражданнями заради Христа здобута для нас можливість церковного життя сьогодні. І сумління зобов'язує нас внести свою посильну лепту у виконання великого загального обов'язку подяки - прославлення подвигу нових страдників за Христа.
Наше суспільство, пройшовши страшні спокуси побудови земного царства без Бога, і досі пожинає трагічні наслідки цього. Наш народ повинен повернутися на спасительний Шлях. І щоб не заблукати знову і не наблизитись до "воріт пекла", нам потрібна допомога святих угодників, які у всі віки рятували нашу землю своїми молитвами.
В мучениках, котрі переходили земний шлях із такими ж спокусами, хворобами і скорботами, які часто доводиться переносити і нам, ми маємо взірці істинного християнського життя, які переконливо доводять нам, що не буває таких часів і таких обставин, коли виконання заповідей Божих стає неможливим.
Вони не тільки вчать нас, як потрібно жити, але й по наших молитвах просять допомоги для нас у Господа у всіх обставинах нашого життя і перш за все - в справі вічного Спасіння.
"Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує і з терпінням будемо проходити поприще, яке лежить перед нами, дивлячись на начальника і виконавця віри Ісуса, Котрий замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого" (Євр. 12, 1-2).

На початок сторінки

Фильтр фвп g4 - производство воздушных фильтров www.tex-filter.ru.