Конференцiї

Архієпископ Львівський і Галицький Августин,
Голова Синодальної Богословської комісії
Української Православної Церкви,
Голова Синодального відділу УПЦ
по взаємодії зі Збройними Силами
та іншими військовими формуваннями України

СЛОВО НА СЕМІНАРІ ПО СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ

(м. Харків, 3-4 серпня 2004 р.)

Протягом усієї своєї багатовікової історії Православна Церква неухильно звершує тюремне служіння, пам'ятаючи заповідь Спасителя: У темниці був, і ви прийшли до Мене (Мф. 24, 36). У наші дні, як ніколи раніше, перед Православною Церквою стоїть надзвичайно важке завдання місіонерського служіння серед усіх прошарків сучасного суспільства, особливо серед тих, хто з різних причин опинився в місцях позбавлення волі – у тюрмах і колоніях. Пам'ятайте про в'язнів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, – казав святий апостол Павло (Євр. 13, 3).

Отже, у Євангелії нам заповідано відвідувати засуджених. Ставленням до цієї заповіді визначається доля людини в майбутньому вічному житті. Через серця в'язнів Господь дивиться на серце кожного з нас, як ми ставимося до цих скривджених, зламаних і духовно покалічених людей.

Служіння в'язням піднято християнством на немислиму в інших релігіях висоту. Господь Іісус Христос порівнює благодійність засудженим зі служінням Собі. Ця місія є душеспасительною як для тих, хто перебуває у місцях позбавлення волі, так і для тих, хто їх відвідує. Служіння Церкви у тюрмах носить переважно духовний характер, а не соціально-побутовий, його ціль – спасіння і визволення в'язня через покаяння. Образ розсудливого розбійника виявляє приклад цього покаяння. Його хресні узи й скорботи послужили до переосмислення минулого злочинницького життя і ввели першим у райські обителі.

Ідея виправлення, як одне з завдань щодо засуджених, розвилася з християнської заповіді відвідувати в'язнів і піклуватися про спасіння душ грішників. Під виправленням розуміється внутрішнє переродження, перетворення злої волі в добру, гріховної в доброчесну. Засобом внутрішнього переродження є Святе Письмо і морально-релігійні настанови. Вже в ранньому періоді християнства можна зустріти розвиток такого погляду: I Вселенський (Нікейський) собор у 325 р. заснував інститут Procuratores Pauperum (піклування про бідних, бідолашних), члени якого повинні були відвідувати в'язниці, клопотати про визволення невинних, а в деяких випадках навіть винних, постачати в'язням їжу, одяг і використовувати всілякі заходи судового захисту, але головне - уживати заходів до їх морально-релігійного виправлення. Тюремне ув'язнення Православ'я розуміє не як помсту, але як засіб внутрішнього очищення засудженого.

Кожна людина - творіння і дитя Боже, а всяка людська душа безцінна для Творця так само, як для нас безцінне життя нашої дитини. Господь довготерпеливий і милостивий, кожній людині Він бажає перебувати в пізнанні істини і спастися. Православна Церква у в'язниці свідчить і учить про те, що будь-яка покарана суспільством людина через покаяння і виправлення дістає прощення і стає виправданою. Для Церкви немає безнадійно пропащих, немає непоправних: було б тільки в них самих бажання і прагнення знайти істину. У Святому Письмі говориться: "Неможливе людям можливо Богу" (Лк. 18, 27).

Більш двохсот років у нашій державі Церква брала активну участь у процесі перевиховання і збудження покаяння в душах засуджених. Незважаючи на те, що в'язниці існують з незапам'ятних часів, держава почала здійснювати перевиховання засуджених лише з початку ХVІІІ століття. На жаль, на самому початку 20-го століття цю традицію було перервано. Але ми не вправі відмовлятися від тієї дорогоцінної спадщини, що залишили нам наші попередники. Адже багато чого з того, що було в минулому, актуально і сьогодні.

Останнім часом діяльність Української Православної Церкви у виправних установах здобуває усе більш системний і стійкий характер. Наявність великої кількості засуджених, що потребують духовної підтримки священнослужителями, зростання ролі релігії в повсякденному житті виправних установ вимагає продовження і зміцнення співробітництва між Церквою і адміністрацією установ Державного департаменту з питань виконання покарань. У той же час, чим більше накопичується досвід спільної діяльності, тим ясніше висвітлюються недоліки, що істотно знижують ефективність православної місії в місцях позбавлення волі.

Не кожний священнослужитель може взяти на себе відповідальність за душі людей, які загрузли у гріхах і вадах. Їм потрібна спеціальна підготовка, а також поширена організаційна і методична допомога. Злочинці - не дуже податливий матеріал. Багато засуджених зазнали падіння і розчарування в собі й в очах навколишніх. Вони придушені тягарем провини, гіркоти, сорому, гніву, озлоблення. Усе це разом застеляє будь-яку можливість надії повернення до кращого майбутнього. Священнослужителям, які працюють з засудженими і служать їхнім нестаткам, дуже корисно знати мотиви, що спонукали їх до скоєння злочинів, їхні риси характеру для того, щоб вивчити їхній світогляд і відродити духовність і моральність. У цьому їм суттєво можуть допомогти робітники установ Держдепартаменту.

На думку деяких сучасних дослідників пенітенціарної ідеї — в умовах ізоляції від суспільства відбувається найбільш загострене сприйняття основних змістовних питань: життя і смерті, добра і зла, любові і ненависті, гріха і каяття і т.д. Саме тому проблема вибору світоглядних основ і базисних релігійних уявлень для засудженого має не надуманий характер, а є життєво необхідною. Такі рішення необхідно приймати свідомо і на виключно доброчинній підставі (як у виборі тієї чи іншої віри, так і у відмові від неї). У противному випадку цілком реальною є погроза заформалізувати діяльність релігійних організацій в установах Держдепартаменту.

Взагалі духовно-моральний вплив релігії на людину великий, а в умовах ізоляції місць позбавлення волі здобуває ще більше значення в силу цілого ряду обставин. І, насамперед, завдяки психотерапевтичній, компенсаторній функції релігії: її здатності утішити, зм'якшити стресовий стан, виступати моральним стимулятором каяття. Не випадкове поняття “пенітенціарна установа” від латинського penitencia - покаяння. Немаловажне значення має і соціально-педагогічна функція релігійного впливу, що полягає в угамуванні емоційного голоду, підготовці до правослухняного способу життя. Елементи релігійної освіти, що неминуче присутні при опіці засудженого з боку пастиря, сприяють не тільки відходу від злочинного напряму думок, але і моральному очищенню злочинця від нагромаджених вад і шкідливих звичок. Таким чином, загальногуманітарний вплив релігійних вірувань на засуджених, безсумнівно, несе в собі доброчинний потенціал, реалізувати який і покликане співробітництво адміністрації Держдепартаменту з релігійними організаціями в їхніх кращих традиціях і зразках прояву людинолюбства (філантропії), милосердя і добродійності...

Зміни, що відбулися в нашій країні не могли не відбитися і на діяльності органів, що виконують покарання, пенітенціарних установах України. Розвиток за останні роки в місцях позбавлення волі релігійного життя, діяльності різних конфесій по наданню морального впливу на тих, хто перебуває у місцях позбавлення волі, вимагають подальшого удосконалювання правової, організаційно-методичної і психолого-педагогічної забезпеченості цієї сфери. Діяльність релігійних організацій у стінах установ Департаменту дістала розвиток порівняно недавно, але вже за цей невеликий час у місцях позбавлення волі склався новий вигляд суспільних відносин, які можна визначити як релігійні (чи стосовні до сфери релігії), що відбиваються в реалізації права засуджених на свободу совісті і віросповідання й у певній системі правовідносин. До них варто віднести відносини, що виникають по лінії: засуджені - релігійні організації - адміністрація установ.

Звичайно, найголовнішою умовою спільної діяльності Церкви і Департаменту є дотримання принципів свободи віросповідання засуджених, люди більше не переслідуються через свої релігійні переконання, державою більше не створюються перешкоди в питаннях віросповідання і відправлення релігійних обрядів. У суспільній свідомості й у державній політиці відбулася переоцінка поглядів на Церкву у бік визнання її позитивної ролі в соціальному середовищі, можливості морального впливу на людину, заслуг Церкви в історії розвитку держави.

Після поновлення діяльності УПЦ у в'язницях на початку 90-х років, пройшло більше 10 років. Священнослужителі і миряни не просто відвідують колонії і в'язниці, проповідуючи істини віри Христової. Вони сприяють будівництву там церков і каплиць, організовують духовні бібліотеки і проводять бесіди (як з засудженими, так і з представниками адміністрації установ), допомагають (наскільки це можливо) у постачанні в'язницям і колоніям різних видів гуманітарної допомоги - продуктів харчування, медикаментів, одягу. Уся ця робота сприяє утвердженню Православної Церкви в установах Держдепартаменту, і в такий спосіб служителі Церкви поступово займають належне місце в цій системі - місце душі, духовного серця, що в особливий спосіб єднає співробітників установ і засуджених, і їхніх родичів, усіх різними шляхами приводячи до Христа.

Координувати діяльність УПЦ в установах Держдепартаменту покликаний СВВ. Цей Синодальний орган створює загальноцерковну структуру пастирства в місцях позбавлення волі, прагне зміцнювати зв'язок між зусиллями в цій сфері, які вживаються на місцях, і турботою церковної ієрархії про кожного в'язня і про кожного працівника ДД. Основними напрямками роботи Відділу із засудженими є:

- представництво Української Православної Церкви в її стосунках з керівництвом і різними службами Державного департаменту.

- православна місія серед засуджених, у першу чергу, серед осіб хрещених у Православній Церкві.

- інформування Священного Синоду Української Православної Церкви про події і заходи, що відбуваються в сфері діяльності установ ДД, що становлять інтерес для Української Православної Церкви.

Важливою складовою в роботі Відділу є взаємодія з керівництвом ДД. Керівництво ДД з питань виконання покарань сприяє будівництву храмів, організації молитовних кімнат і роботі священнослужителів серед засуджених, тому що така робота, за їхніми відгуками, відчутно поліпшує психологічний клімат у виправних установах і допомагає виправленню засуджених. І ось де зустрічаються зусилля тюремних священиків і фахівців із соціальної роботи і соціальної педагогіки. Організація соціальних служб вимагає професійних знань, яких у церковному середовищі не завжди вистачає. Тому, соціальна допомога - побутовий і трудовий устрій, психологічна адаптація і весь комплекс заходів, необхідних для повноцінного повернення людини в суспільство - повинні бути покладені на фахівця і здійснюватися разом з церковною організацією.

Довгі десятиліття Православна Церква була насильно позбавлена можливості нести соціальне служіння, надавати допомогу сірим, убогим, знедоленим. Зараз ситуація змінилася, однак, нині цього вже недостатньо. Кожна парафія повинна бути осередком соціального служіння у сфері надання допомоги знедоленим. У цьому може брати посильну участь кожен парафіянин. Ще Земським Статутом князя Володимира суспільне піклування, турбота про бідних і убогих доручалася піклуванню і нагляду духовенства. Саме слово "богодільня" виражає всю сутність цієї дуже важливого служіння - "Богоделание". Тому що служіння хворим, калікам, знедоленим можна порівняти із самим головним покликанням людини - богослужінням по слову Господню: "Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, прагнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли ви. Був нагий — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був — і ви прийшли до Мене… що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили" (Мф. 25, 35-36, 40).

Божа справа - саме так можна висловитися про весь зміст нелегкої праці соціального працівника. Усі ми бачимо, у якому тяжкому становищі знаходиться наша Батьківщина. Соціальні проблеми для вас - це не просто абстрактні питання, вирішення яких можна відкласти до кращих часів, це біль і страждання живучих поруч з нами людей, створених для радості Царства Божого. І саме в цю сферу людського страждання, самітності, болю приносить розраду і світло своїм служінням співробітник Державного Департаменту по соціально-виховній і психологічній роботі. Сьогодні необхідно всебічно розширити спільну діяльність. Нині як за старих часів, рука об руку повинні трудитися і співробітник колонії, і священик, утішаючи й окриляючи надією, очищаючи душу і піклуючись про ресоціалізацію засудженого.

Будемо пам'ятати слова відомого сучасного професора і священика Гліба Калєди: «Наші в'язниці, наші табори, наші засуджені завжди залишаються з нами як наші рани, що кровоточать і гнояться. І нам їх лікувати». Ці питання лікування і належить нам розглядати в процесі спільної діяльності. Святе Письмо вчить нас, що тільки дотримання благословенних Божих завітів здатне забезпечити людству надійні перспективи спасительного буття. Церква завжди свідчить людському роду - і можновладцям, і простим людям: без Бога, без виконання Його настанов ніякі земні блага і могутність не принесуть справжнього щастя, не призведуть до душевної гармонії, не дадуть бажаної повноти буття. Соціально-моральні орієнтири людства нині, як і завжди, повинні відповідати спасительним завітам Божим.

Будемо ж щодня робити справи милосердя, підтримуючи один одного, допомагаючи один одному, черпаючи сили в славній історії нашої Батьківщини. У цьому головна застава того, що добрі традиції наших благочестивих пращурів будуть гідно продовжені, що з нинішніх труднощів і негараздів Батьківщина наша вийде ще могутнішою і прославленою.