ХТО В ПОЛІ ВОЇН
“Громадянське суспільство — спільнота, здатна до самоорганізації та саморегулювання на основі базових засад...” — таке визначення наших економіко-соціальних дослідників. Справді, як показує досвід таких круглих столів (і в Києві, і у Львові), в плані конструктивності пропозицій, у аспекті конкретності кроків до спільної самоорганізації християнам в Україні ще рости й рости.
Численні учасники раз у раз визнавали (або й притьмом виказували) величезний брак інформації, зв'язків і, що найголовніше, — спільних справ, які б дали змогу християнам усіх деномінацій прийти на уроки європейської кооперації, образно кажучи, з виконаним домашнім завданням. Їх частенько нудило від безпорадних констатацій про “відчуження громадян від державотворчих процесів, суспільної апатії, тенденцій правового нігілізму”. Академічність та історико-культурні ретроспективи доповідей часто не додавали світла до запаморочливих сутінків нагромаджених проблем, але все ж...
— Вважаю, що неабияких успіхів вдалося досягти завдяки цим круглим столам, зустрічам на різних рівнях, — із вдячністю організаторам висловився архієпископ Львівський і Галицький Августин.
Тим більше, що це вже дев'ятий за рахунком круглий стіл, який організовують наші дослідники на чолі з Олександром Яковенком спільно із німецькими колегами. Із 1996 року триває курс таких “уроків”, “консультацій” та “робочих нарад”. В Україні це на часі й тому, що “саме через громадські інституції християни можуть належно обстоювати права та потреби свої перед державними і разом із державними організаціями”. Валентин Лукіяник із задоволенням підкреслив, — “доки у правовому полі нашого суспільства є можливість до конструктивної співпраці, не можна нам опускатися до примітивних суперечок, як цього допускаються окремі політизовані кола”.
“Прощаємо і просимо пробачення” — з цих слів повинні починати діалог справжні церковні діячі”, — слушно додає ієрарх УАПЦ із Слобожанщини Ігор Ісиченко. Як ведучий столу, Віктор Єленський слідом за організаторами раз у раз спрямовував учасників до чіткого окреслення позицій спільнот щодо соціальної несправедливості в суспільстві, корупції, спекуляцій на моралі у політичних іграх: “Говорімо про те, як тут діяти Церкві поза державними структурами і вимірами — через можливості громадських спільних міцних зв`язків та починань”.
Саме у творенні правової бази для такого спільного християнського соціального фронту найконкретніше висловилась народний депутат України Катерина Самойлик, зазначивши, що саме завдяки плідній співпраці із Церквою вдалося надати чинності Закону про альтернативну військову службу та зміни у Законі про ідентифікаційні коди. Велику ділянку для правової співпраці з неабиякими саджанцями успіхів запропонувала директор, педагог і новатор Ірина Борматова. Правове лікування штучного протиставлення релігійного і світського в сучасній системі освіти — нагальна потреба. “Християни України з вірою моляться за те, щоб рука Президента, яка на інавгурації лежала на Євангелії та на Конституції, не забарилася в допомозі довгостраждальній співпраці традиційних і авторитетних християнських фахівців із високопосадженими освітянами”.
— У цьому, і в багатьох інших площинах правової роботи, — ділиться представник Всеукраїнського об'єднання християн Сергій Медвєдєв, — важливо, щоб співпрацювали громадські об'єднання, які справді втілюють у життя конкретні концепції побудови християнського суспільства. Більшість же християнських партій, як показує історія, лише декларують себе такими, тому й щезають в нікуди.
Наприкінці міжконфесійного столу чи не найдієвішим прикладом з історії зацікавив учасників Голова православного медичного братства в ім'я великомученика Пантелеймона Святослав Демецький. Він передав організаторам відеокасету з документальним фільмом про діяльність імператриці Єлизавети Федорівни, яка (за вихованням протестантська принцеса Гессинська) стала настоятельницею Марфо-Маріїнського православного жіночого монастиря і засновницею та прокровительницею багатьох будинків милосердя на дореволюційній Русі. Що ж, співпраця — нелегка річ. Спочатку тут бракує особи (опорного тяглового стрижня), а з часом потрібна команда (і не одна), щоб було видно, Хто в полі воїн.