Ми, парафіяни церкви св. ап. Петра і Павла, в тому числі парафіяльна рада і парафіяльний хор, щиросердно вітаємо Вас з днем Вашого ювілею!
Всечесний отче! У цей урочистий день, стоячи у величному позолоченому розписаному, дякуючи Господу Богу і Вам, храмі, ми заносимо щирі молитви до Господа за Вас, дорогий наш духовний наставнику.
Хоч сьогодні такий урочистий день - день Вашого ювілею, але мимоволі так і хочеться згадати хоч трішки історії з Вашого і нашого церковного життя, за час перебудови, а також за час Вашого пастирського служіння в м. Жовкві.
Здається, що ось недавно, в 1980 році, Ви, отче, такий ще молодий, енергійний, зі своєю сім'єю, - а діти Ваші ще були малі, - приїхали до Жовкви в храм Різдва Христового, щоб разом з нами заносити молитви до Господа і задовольняти наші духовні потреби.
І не було смутку, горя, образ, страждань, усі ходили в один храм, і всі разом молилися. Та настав час перебудови, який торкнувся церкви та й нас з Вами, отче. Незабутній той час і день, до сліз зворушливий, до душі болючий, коли перед нами і Вами закрилися двері і брама церкви Різдва Христового, а ми 2 роки і в холод, і в сніг, і в дощ стояли з Вами під огорожею святині, і заносили щирі молитви до Господа.
Ми читали Євангеліє, а брати-католики, щоб перешкодити нам, били у дзвін і сміялися. А стояли ми тому, що чотирьохстороння комісія присудила храм православній громаді, але брати-католики, розбивши двері та вікна сокирами та ломами, ввійшли в храм і не допустили нас.
За два роки, які ми стояли під церквою, скільки було всяких поневірянь, погроз Вам і Вашій сім'ї. Лився всілякий бруд, зневаги, друкувалися статті-фальшивки, для того, щоб роз'єднати людей за принципом "вигнати пастиря, а вівці розбіжаться". Але ми, вівці, не розбіглися, стояли з надією, що нас багато і нас не подолати. А скільки ночей Ви, стоячи з дітьми на колінах, цілу ніч молилися, а ми, парафіяни, під Вашою домівкою день і ніч охороняли Вас. А скільки разів нас тероризувала влада, яка стала на сторону католиків, і обороняла все, що вирішувалося на їхню користь. А нас, парафіяльну раду, разом з Вами, викликали раз за разом то в райвиконком, то в міську раду, то в обласну, де Ви неодноразово їздили з парафіянами, і де нас постійно обливали брудом. П. Михайло Горинь і п. Іван Гель всіляко намагалися нас принизити тільки за те, що ми православні, та обдурити, щоб у нас відібрати храм. А скільки разів ми з Вами їздили до Києва до Верховної Ради, прокуратури, до Філарета. Шукали ми правди, допомоги, заступництва, та марно. Хоча з Києва вирішували одне, а Львівська влада – інше. А Філарет сказав нам: "Я вам не допоможу нічим, армії своєї я не маю, грошей також, а церкву ви не побудуєте, розкинете і залишите." А Ви, отче, сказали: "Я не поведу вас на бійку, як це робили в інших містах і селах в нашій Західній Україні брати-католики. Дорогі мої парафіяни, якщо ви будете зі мною, то я буду з вами і вас не залишу." І ми всі в один голос сказали: "Так, отче Стефане, ми з Вами."
25 років пастирської служби в Жовкві... На Вашу долю випав важкий час і важка ноша, а саме: в 1990 році з сльозами на очах відхід з нами, парафіянами, від церкви Різдва Христового в напіврозвалений Домініканський костел, який нам дала наша влада (як в народі кажуть: "На Тобі, Боже, що мені негоже"), і в якому на голови парафіянам падали розбиті цегли і скло з побитих вікон. Але Ви, отче, не побоялися і не впали у відчай, а сказали: "Будемо будувати свою церкву, щоб ніхто нам не посмів сказати, що то не наша." Ми згодилися з Вашою думкою, і більшість парафіян вирішила будувати храм на славу Божу.
Служили ми ще й одноразово в дерев'яному храмі св. Тройці. І де б Ви не служили, Ви щось завжди творили, дбали, дерзали, ремонтували, реставрували, відновлювали, прикрашали. Ви, отче, зуміли вести корабель правильною дорогою по розбурханих хвилях.
Велика Божа благодатна сила допомогла нам, під Вашим вмілим керівництвом і безпосередньою участю, подолати всі страждання, прикрощі, непорозуміння, звершити задумане. І в 1991 році розпочали будівництво нашої церкви. Невід'ємною порадницею, помічницею та вболівальницею у всьому була наша матінка Надія. Не було такого місця, такої організації, де б вона не допомагала. Випрошувала, вимолювала метал, цеглу, блоки, чи то трактор, чи підйомник, а також і варити обіди майстрам, та й все необхідне для будови. Та й не можливо все перерахувати, в чому вона допомагала.
А зараз, коли переступаєш поріг нашого храму, серце переповнюється радістю, а на очах - сльози безмежної вдячності Вам, отче, за те, що не шкодуючи праці своїх рук, свого здоров'я. Ви практично трудилися з раннього досвітку до пізньої ночі, і ніколи не рахувалися з роботою, чи то тачка, чи лопата, чи шуфля. З Божої благодаті розпочали будівництво і потім безпосередньо брали у ньому Ви і матінка Надія, носили чи подавали цеглу та розчин, варили обіди та вечері, і взагалі все, що потрібно робили на будівництві.
А в сьогоднішній час, з милістю Божою, під покровом Пресвятої Богородиці, молимося в чудовому райському куточку і спасаємо свої безсмертні душі. В золотому сяйві з нами весь Ангельський чин, святі угодники Божі, живописні ікони, наші небесні покровителі...
Дай, Боже, сили і здоров'я Вам
За ті труди, що в церкву Ви вложили,
Благослови, зігрій, у трудностях скріпи,
Щоб довгі роки Ви Господу служили.Ти бачиш клопоти і працю ту важку
Всі тайні мрії лиш Тобі відомі,
Зглянь милостиво із небес
Даруй йому все необхідне в цьому.Хвала Всевишньому за сили, що нам дав,
Хвала Всевишньому за пастиря такого!
Отож несім всі щирі молитви
За здравіє отця до Бога.Владичице, Царице неба і землі,
Допоможи йому дзвіницю збудувати,
Будь йому спутницею у житті,
Не залишай отця своєї благодаті.Давай побільше, ниво золота,
Таких людей, щоб Господа любили.
Благослови, скріпи, зігрій теплом,
Щоб многії літа вони ще жили.З ювілеєм Вас, отче, вітаєм,
Нехай сонячним буде Ваш вік.
Ми всі сім'ями щиро бажаєм
Щастя здоров'я і многая-многая літ.Шість десятків Вам минає
Вік цей не малий.
Браття, сестри Вас вітають
В день цей весняний.5 травня 2005 року.