За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира 18 травня 2001 року в свято-Миколаївському жіночому монастирі у с. Городку Рівненської єпархії відбулося розширене засідання Синодальної Богословської Комісії УПЦ, на якому, зокрема, обговорювалося питання діяльності Леонтія і його послідовників. У роботі Богословської комісії, крім її членів, брали участь архієреї, ректори духовних навчальних закладів, секретарі єпархіальних управлінь, намісники, настоятелі і настоятельниці монастирів, єпархіальні і монастирські духівники Української Православної Церкви.
ВИСНОВКИ
СИНОДАЛЬНОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ КОМІСІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
про ставлення до особи мандрівного проповідника Леонтія,
що жив у Рівненській області, та його послідовниківУ результаті продовження широкої дискусії, що почалася на попередньому засіданні комісії 5 жовтня 2000 року, були з'ясовані і виявлені основні причини виникнення цього явища, головні положення повчань і практики послідовників Леонтія.
Засновником течії послідовників Леонтія був православний мирянин з Рівенщини Грицан Леонтій Герасимович (1897-1973 рр.). Мету свого мирянского служіння в лоні Церкви він вбачав у турботі про відродження істинно-християнського способу життя мирян, духовенства і чернецтва на Волині. Відновлення духовного життя, на його думку, полягало в ретельному дотриманні церковних канонів, звичаїв і в безумовному виконанні євангельських заповідей.
Стан духовного життя своїх сучасників він оцінював дуже критично і вважав, що воно перебуває в занепаді. Головні причини цього він бачив у відсутності належного навчання народу місцевим парафіяльним духовенством, недбалому ставленні до виконання пастирських обов'язків, занепаді духовного життя серед чернецтва. Нерідко він викривав недоліки духовенства, також мали місце непорозуміння між ним і деякими старцями свято-Успенської Почаївської Лаври з приводу його діяльності.
Поступово біля Леонтія утворилося коло шанувальників, що постійно розросталося. Для них він встановив особливі правила життя і поведінки, а також духовне піклування про них.
Ще під час життя Леонтія його діяльність зустрічала неоднозначну оцінку в середовищі православного народу, парафіяльного духовенства і чернецтва Лаври.
Деякі сучасники свідчать, що вони знали Леонтія як людину високо морального життя, за молитвами котрого нерідко відбувалися зцілення. Характерною рисою його повчань був заклик до аскетизму, якого він притримувався у своєму житті. З іншого боку, мають місце протилежні свідчення.
Після смерті Леонтія почався процес поділу поглядів у ставленні до його особи і практики християнського життя, що згодом перейшов у протистояння в церковному середовищі. Багато в чому цьому сприяла активна діяльність його послідовників, що відокремлювалися від церковних зібрань для особливих повчань про моральне життя, де, зокрема, велася мова про утримування від споживання м'яса і утримування від шлюбу і подружнього життя, що видавалося за вияв істинного благочестя і святості.
Через те, що сам Леонтій не виклав свого особистого досвіду в письмовій формі, єдиним джерелом для оцінки його богословських поглядів і практики є свідчення його сучасників і послідовників, а також історії з його життя, збережені в народному переданні.
Водночас, у міру віддалення від часу його смерті, у середовищі послідовників Леонтія зростала пошана до нього і визрівало усвідомлення, що він був людиною незвичайної, особливої святості. Сучасний рух послідовників Леонтія у своєму ставленні до ідей Леонтія, його практики є неоднорідним, тому що по-різному ними сприймається його особистість.
Теперішні послідовники Леонтія розділяються між собою за ступенем його шанування. Одні вважають, що він був дуже благочестивою людиною, шанують його за старця, який володів дарами зцілень, і оскільки він помер у мирі з Церквою, то за нього, безумовно, необхідно молитися і поминати його за церковним богослужінням.
Інші шанують його за великого святого старця, пропагують його вчення про заборону на споживання м'ясної їжі, небажаності вступу в шлюб і обов'язкового стримування від подружнього життя через близький кінець світу.
Нарешті, треті сповідують найбільш крайні погляди, вважаючи Леонтія за Бога Саваофа. У цих послідовників існує впевненість, що саме вони зберегли в непошкодженому вигляді спадкоємність вчення і практики свого вчителя в повному вигляді. Вони шанують його зображення так само, як Спасителя, навіть поміщають його фотографію у храмах, у вівтарях порядз святими іконами. Дехто вважає Леонтія за пророка Іллю чи когось з інших пророків.
Для двох останніх груп характерне усвідомлення себе, на відміну від інших справжніми, повноцінними віруючими, що неминуче пов'язано зі звеличуванням себе і відокремленням від інших православних.
У зв'язку з вищевикладеним Синодальна Богословська Комісія прийшла до наступних висновків.
Шанування Леонтія як Самого Господа Саваофа, вияв йому почестей, що належать одному Богу, а також надання його особі сотеріологічного значення є запереченням православного вчення про Святу Трійцю і спасіння Нею людського роду. Це єретичне вчення знецінює і руйнує основу нашого спасіння, закладену Іісусом Христом. Ті, хто підтримує це псевдовчення відлучили себе від Святої Православної Церкви. Хоча зовнішньо вони до Неї і належать, але невидимою дією Святого Духа вони від Неї вже відсічені. Так само неприпустимо бачити в Леонтію будь-кого з святих пророків.
Ті ж, хто шанує Леонтія тільки за святого без церковного його прославлення, чинять самочинно, чим вносять збурення у середовище православного народу, підриваючи в ньому довіру до авторитету Священноначалія і церковних соборів, що, в результаті, веде до поділів у народі Божому. Ті, хто чинить так, повинні негайно припинити цю практику, бо вона суперечить нормам церковного життя.
Позиція певної частини послідовників Леонтія щодо заборони на вживання м'ясної їжі, як критерію благочестя і норми духовного життя, є глибоко помилковою. Обмеження в їжі не складає кінцеву мету християнського життя, а служить лише засобом для спасіння. Кожний християнин вправі обирати ті шляхи і засоби, що йому під силу, попередньо взявши на це благословення у свого духівника, лише б вони не суперечили досвіду церковного життя.
Абсолютно неприйнятним із духовної точки зору є звеличування тих, хто не вживає м'ясо перед тими, хто його вживає в їжу. З цього приводу ще святий апостол Павло писав: “Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його.... Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові” (Рим. 14, 3, 6). Життя християн у Церкві повинно бути спрямоване на творення єдності “духу в союзі миру” (Єф. 4, 3), а не бути причиною поділів.
Заклик до відмови до вступу в шлюб через близький кінець світу, як і сприйняття шлюбного життя як свідчення відсутності благочестя і прагнення до недозволеного, є перекрученням християнського вчення про гідність шлюбу як Богом установленого Таїнства. Апостол Павло попереджав християн, “що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи духів спокусників і вчення бісівські, ...забороняючи одружуватися і вживати в їжу те, що Бог створив” (1 Тим. 4, 1-3).
Шлюб і сім'я, поряд з чернецтвом, є одним із шляхів досягнення Царства Божого. Історія Церкви знає чимало прикладів, коли до лику святих зараховувалися цілі родини за їх високе і благочестиве життя. Святість, благочестя визначається не обраним християнином шляхом його земного життя, а виконанням заповідей Божих, що призводять до смирення за допомогою благодаті Божої.
Треба вважати неприпустимими окремі зібрання послідовників Леонтія поза загально-церковними Богослужіннями і протиставленні себе всій православній спільноті в духовному житті. Власне життя християнської громади будується навколо святої Євхаристії, звершення якої й участь у ній є благовістям Царства Божого. Протиставлення себе церковному євхаристичному зібранню або утворення окремих груп паралельно йому свідчить про спотворення церковної свідомості в цих людей і веде до сектанства.
Пастирський обов'язок зобов'язує ієрархів і духовенство проводити з заблукалими роз'яснювальну роботу.
Необхідно застерегти тих, хто називає о Бозі спочилого приснопам'ятного раба Божого Леонтія “Богом” або “пророком”, що за цей гріх належить анафема. У зв'язку з тим, що Леонтія не канонізовано, називати його святим угодником Божим передчасно.
Духовенство повинно пояснювати його шанувальникам і послідовникам про неприпустимість розміщення в святих куточках чернечих келій, у оселях мирян, в храмах, та ще й у вівтарях, фотографії старця Леонтія і схимонахині Херувими та молитися до них.
Рекомендувати Правлячим архієреям єпархій Рівненської області заборонити проповідувати, повчати та благословляти людей хресним знаменням чи класти руку на їх голови послідовникам Леонтія Якову, Адаму, ченцю Межирицького монастиря Авакуму, труднику Городищенського монастиря Хмельницької області Василію Кравчуку та їхнім так званим “апостолам”, які не є духовними пастирями і не мають архієрейського благословення на виголошення проповіді чи проведення місіонерської діяльності.
Є окремі особи, які вважають архідиякона Рівненської єпархії Михайла Гнесюка “архістратигом”. У зв'язку з цим, треба взяти до уваги свідчення архідиякона Михайла Гнесюка: “Є люди, які просять благословення. На їх прохання даю відповідь: “Бог Вас благословить. Я не в сані. Благословляти мають право архієреї і священики”. Себе вважаю земною, простою і грішною людиною... До архістратига Михаїла молюся як до хоронителя і заступника всього роду людського і почитую його як начальника всіх Небесних Сил”.
Рекомендувати Правлячим архієреям Рівненської області заборонити окремим священнослужителям проповідувати, що “антихриста не буде, бо він вже був”, оскільки таке сприйняття суперечить загальновизнаному церковному вченню з цього питання і вводить в оману віруючих.
Необхідно пояснювати, що звичай складати руки при загальному благословенні під час Богослужінь, на трапезі з наступним їх прикладанням до грудей (який мотивується тим, що так приймається благодать), має неблагочестивий характер і не повинен поширюватися в православному середовищі.