ПРО ТАК ЗВАНИЙ „ДЕНЬ УСІХ ЗАКОХАНИХ” Бурхливе сьогодення щоразу підсовує усім нам щось незвичайне. Минає час і це незвичайне стає буденним. Та чи часто ми замислюємося над його історією, над приводом його виникнення? Мабуть, ні. Так сталося з виникненням екстрасенсорики, з запровадженням реклами, з появою брудної друкованої продукції, газет, телепередач... Впевнена, що кожен з вас може дещо сказати з цього приводу. Але не про це сьогодні мова. Особливо непокоїть впровадження у життя молоді так званого „дня закоханих”. У європейській культурі цей день з'явився завдяки В. Шекспіру, а у нас моду на святкування „Дня всіх закоханих” почали вводити лише наприкінці минулого сторіччя. Чим далі, тим більше молоді (і, як це не парадоксально, також людей старшого покоління) захоплюються нововведенням, святкуючи день святого Валентина, за західним церковним календарем, до того ж урочистіше, ніж традиційні християнські свята: Різдво, Великдень, Святу Трійцю... Як свідчать продавці, їх виручка від продажу сувенірів та листівок, пов'язаних зі святкуванням цього дня приблизно така ж, як і під час новорічних і різдвяних свят. Молодь прагне освідчитися, продемонструвати своє кохання. Але якою повинні бути кохання і любов християнська? У першому посланні святого апостола Павла до корінфян читаємо: „Любов довго терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині; усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає” (1 Кор. 13, 4-8). Тож давайте порівняємо її з історією і традиціями того дня, який нам пропонується нині.
З давніх часів 14 лютого відзначали день язичницького бога Луперкуса. Молодь цього дня писала листи, на яких було лише ім'я адресата і ім'я відправника. Ці записочки означали запрошення зустрітися і так би мовити зайнятися коханням (тобто блудом чи перелюбом).
Минуло багато років. В кінці III століття після Різдва Христового у Римі правив імператор Клавдій. Оскільки він вів активні військові дії і потребував потужної армії, то видав наказ, який забороняв молодим юнакам одружуватися. Але один з християнських єпископів, котрого звали Валентин, таємно вінчав закоханих, за що його стратили 14 лютого 270 року. Папським указом єпископа Валентина було проголошено святим, а 14 лютого – днем його пам'яті. Потім зауважили, що день страти єпископа Валентина співпав з язичницьким святом.
За іншими даними, у язичницькому Римі молодий християнин Валентин потрапив у в'язницю за свою віру. Одного разу наглядач, що увесь час проганяє від вікон Валентина дітей, які давно полюбили молодого лікаря за доброту і мудрість, перехопив дитячу записку, з якої дізнався про незвичайні лікарські дарування Валентина. Цей наглядач, порушуючи суворий закон, приводить до ув'язненого свою сліпу від народження дочку Валентину. Повернувши дівчині зір, Валентин закохується в неї, але незабаром молодого лікаря стратили. У дівчини залишається лише коротенький лист з підписом „Ваш Валентин”.
Треба уточнити, що жодна християнська церква не пов'язує ім'я святого Валентина з днем закоханих, як можна його назвати, пригадуючи язичницьке святкування. Навіть до цього дня залишилась традиція писати записочки. Але чи пристойно православній людині святкувати язичницьке свято, що несе лише аморальну поведінку? Та й вечірки, гостювання, нічні прогулянки у переддень празника Стрітення Господнього втомлюють, виснажують молодь, і наступного дня уже немає сил, щоб віддати належну повагу Богові, прийти до церкви і відсвяткувати православне свято.
Дехто може зауважити, що критика Православної Церкви щодо цього звичаю пов'язана з відсутністю альтернативи. Тому необхідно зазначити, що православний світ 8 липня за новим стилем відзначає день пам'яті святих благовірних Петра і Февронії, які вважаються покровителями кохання і вірності між молодими людьми та сімейного благополуччя. Молодий муромський князь Петро був зцілений від важкої недуги красунею Февронією, яка походила з простих селян. Вони одружилися та прожили довге і щасливе життя. Февронія у всьому підтримувала і допомагала своєму чоловікові, а він безумно любив її. Перед смертю Петро і Февронія за взаємною згодою постриглись в ченці і померли в один день. Приблизно через 300 років після їх смерті, в XVI столітті, Петро і Февронія були зараховані до лику святих і стали покровителями благочестивого подружжя. Цього дня молоді православні христиани моляться в храмах, прохаючи дарування євангельської любові і вірності, а одружені – сімейного миру, взаєморозуміння і злагоди.
Молода людина схильна захоплюватися, у неї пробуджується відчуття любові. Але загляньте в своє серце: чи справді ви хотіли б любові легковажної, миттєвої, чи безмежної, тривалої, досконалої? Нехай кожен з вас дасть щиру, нелицемірну відповідь своєму серцю і „нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні” (Мф. 5, 37).
Прес-секретар Львівської єпархії Оксана Жаборинська